Проста дівчина, яка бажала щастя, посміхалася сонцю і рахувала зорі. Вона не знала, що чекає за поворотом, але з іскрою в очах виглядала за ріг. Вона була задоволена всім і всіма. Вона вважала, що світ прекрасний. Вона щиро вірила в людську доброту...
... Але їй довелось побачити, як помирає світ...
Одного ранку сонце просто не зійшло і вітер перестав шуміти... Крик... Паніка... Хаос... На її очах руйнувалося все, що вона любила... Не було співу птахів. Не було посмішок. Не було нічого...
Вона не хотіла нічого бачити, але сховатися було нікуди... Висохли дерева. Розсипалися гори. Обміліли моря...
Вона плакала... Сльози капали на холодну, мертву землю... Вона просила, щоб це був сон... Але вона не прокидалася... А навкруг паніка і розпач... І страх...
І раптом вона побачила двох янголів: білого і чорного, які зверху дивилися на спустошений світ... Вона кликала їх, просила допомогти, але вони не чули її... В потоці страху і страждання, вони не помічали пари заплаканих очей...
... Вона довго кричала і плакала, поки білий янгол не помітив її. Обидва янголи підлетіли до неї і здивовано подивилися. Вони не розуміли її...
- Чому?.. Чому ви це робите?.. Навіщо ви все знищуєте? Світ не такий поганий...
- Ні, дівчинко. - Відповів чорний янгол. - Він гірший, ніж здається. Ми не розуміємо, чому ти плачеш через цих людей... Впродовж століть ви самі знищували себе, прирікаючи своїх нащадків на повільну смерть... Ви вирубуєте ліси, які дають вам кисень. Забруднюєте води, які є основою життя. Ви знищуєте свою планету навіть не усвідомлюючи цього. Якщо цей світ непотрібний вам, то ми заберемо його... А ви доказали, що він для вас неважливий...
- НІ, це ви помиляєтеся. Все не так погано. Людство заслуговує на другий шанс... Так, ми не ідеальні, але нам немає на кого рівнятися... Скажіть, що нам робити і ми зуміємо змінитися... Хоча б спробуємо... Просто дайте нам останній шанс...
- Вже занадто пізно. - Похмуро відказав янгол в білих обладунках. - Ми довго чекали і надіялися, що ви змінитеся. Але все марно. Люди настільки зіпсовані, що навіть на порозі загибелі залишаються злими, жадібними, заздрісними... подивися на них... Вони не варті твоїх сліз...
- Тоді заберіть моє життя... В цьому світі є заради чого боротися. Є люди, заради яких варто плакати і сміятися водночас. Є моменти, заради яких варто жити і помирати. Є події, яких чекаєш все життя. Є зорі, під якими варто освідчуватися в коханні... Є ви, і у вас варто вірити. Є Бог, на якого треба надіятися. Є вуста, які варто цілувати і очі, в яких варто тонути щоразу... Кінець-кінцем є тварини, які не вчинили нічого поганого. Є квіти, які бажають цвісти. Є зорі, які хочуть світити... ... Цей світ вартий, щоб його зберегти... Останній шанс... І все... Я більшого не прошу...
- І ти готова пожертвувати собою за цей черствий, байдужий і нікчемний народ?.. Я тебе не розумію!
- Кожен заслуговує на останній шанс. У кожного має бути змога виправитися...
- Останній шанс, кажеш... Гм... Ну нехай. Останній шанс... для них... вартістю твого життя...
... Вони змахнули крильми і зникли в напівтемряві... Вона відчула, що її нічого більше не болить... А на душі так тихо, спокійно...
Вона побачила яскраве світло і пішла на нього... "Може це і є те світло, до якого мені треба йти?.." І вона пішла... Щоб більше не повернутися... Ніколи...
- Доню, пора вставати!
Зірвавшись з ліжка вона нічого не розуміла... "Як? Я ж померла... За останній шанс!.. Я нічого не розумію. Що сталося?.. Боже, що це за злий жарт?.. Чи це був сон?.. Просто жахливий сон..."
Вона встала і роздивилася навкруг... Все знайоме: її ліжко, шафа, стіл... Її улюблені книги і фотографії на стінах... Вона вдома!.. От тільки... "Що це?" Велика коробка на столі... "Цікаво, що тут?"
Вона відкрила коробку і побачила там... Янголів: чорного і білого... Два великих порцелянових янгола з великими крильми і добрими очима... І записка: "Ти заслуговуєш на те, щоб світ отримав другий шанс. Хоча ніхто не дізнається, кому завдячує своїм життям, але ти вічно житимеш у наших серцях..." І чотири слова на звороті:
"Її назвали іменем "ЖИТТЯ"!"
