ява дванадцята
НЕПОСЛУХ
Кобзар
Опiсля сварки, як опiсля пожару́:
Вiдшаленiв огонь, вiдгув i вiдсвистів,
Усе забрав – червоно-чорним пта́хом
Пронiсся хижо над запалим дахом –
Шугнув до неба i, мов яструб, полетiв.
I залишилося потворне пожари́ще,
Похмуре й дике, наче кладови́ще,
Старе й занедбане, з руїнами хрестiв.
...Ще часом десь спiзнiла iскра зблисне,
Ще десь щось трiсне, десь спроквола свисне...
Струмує дим з-пiд обгорiлих дров,
Як на побоїщi пролита щойно кров
парує.
Хатнiй дух, немов душа, -
Умиротво́рено, спокiйно, межи дiлом
Прощається з житлом людським, як з тiлом,
Усе довкола з жаху онiмiло,
Усе принишкло: тихо, тихо, ша...
...Марiя никає сновидою по дому,
Як пожари́щем, чи по цвинтару старому,
Не взмозi й слова мовити нiкому:
Усе зробилося нараз немиле,
І якось чудно так оддаленіло,
Пропало, наче в ирiй одлетiло -
Мов загубилося в сiдому полинi,
А чи розтануло, як привид, в тумані́...
Ще серце, мов пiдбита чайка, квилить...
Та Кочубеїха сичить, немов живиця
У полум'ї неви́гасної лютi.
Марiя нiмо упоко́рилась спокутi
І гасне мовчки, як досві́тня зiрка, -
Яка печаль на смак терпка i гі́рка...
Марiя
Обсiли серце невсити́мi птицi,
Гамують спрагу – кров солону п'ють.
А в серцi, що в замуленiй криницi,
Знялася з дна печаль i каламуть.
Гай-гай, за обрiй забирайтесь, птицi,
Хай беззворотна буде ваша путь.
Нема живого мiсця в тiй криницi,
Лиш бiль i жаль, печаль i каламуть...
...О, доле зла! О, згорблена чернице...
То ж не дарма являлася менi
Жебрачкою-черницею ввi снi...
Розбилося життя нараз, як жбан:
Кому й навiщо це череп'я нице?
О доле, о безпро́свiтна темнице!
О Господи!.. – а як же там Iван?..
Образився?.. – зневажили Гетьма́на...
Вiдрiкся? Сердиться?.. Хоч слова б од Iвана...
Зигзицею припасти до грудей!
Забути все – забути цих людей!
Батькiв! що наче ворiженьки злiї
Позбиткувалися над волею Марiї,
Життя перевернули в темну нiч...
Я їм дочка, але не їхня рiч,
Що захотять - у красний кут поставлять,
а нi - то як непотрiб, кинуть в пiч!
Московський, бачте, князь
У невістки мене обрав...
І що ж?...
Хто дав їй право, хай вона i мати,
Моїм життям так легковажно гендлювати?
Iван їм не вгодив – чи вiн у них що крав?
Та ж як заведено в людей – сватiв заслав...
I, як на те пiшло, то Йван просив руки
Не батька й матерi, а їхньої дочки,
Чому ж тодi моя побожна мати
Мене у сiни виставила з хати
І згордувала навiть запитати,
Чи хочу я за Гетьмана iти?..
Чи ж знав Iван, що може покохати
Ту, що приймав iз Купелю Святого.
Це так судилося, i не вкрунеш од того.
(О Господи, непослух мiй прости!)
З Iваном бути - присягала Богом
I буду з ним, або умру без нього.
...Нехай вже лiпше мати прокляне,
Чим ти зречешся, Господи, мене...
Ти бачиш Сам - я змушена тiкати
До того, хто для мене батько й мати.
Пiду вiдсiль, не вернуся до хати,
Де пахне порохом. I прахом!
Де тiнi шамкають солому.
З безоднi горя, з прiрви страху -
Пiду iз дому...
Де образи́, як лицемiри,
З мойого серця смокчуть втому.
В пречистий свiт моєї вiри -
Пiду iз дому.
Одчиню дверi - і по тому.
Пiду. Залишу все, як є...
Втечу з чужого мого дому
У серце любляче твоє!
(Марiя бере опинальну хустку,
непомiтно виходить з хати.
А там через двiр до саду, щоб до дороги...
У саду пiзня осiнь.)
Звичайно, я згодний з вами, Валю, що ставати на дорозі до щастя доньки не варто, бо і ми з дружиною не обирали нашим донькам чоловіків, але і не були в подібній ситуації, та й час зараз зовсім інакший. Все одно не впевнений, що одразу би схвалив такий вибір.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
народжуючись у цей світ наш, ми наперед обираємо не тільки місце і час народження, батьків собі, місію, а й долю... то чи вправі хтось комусь, тим паче рідним нашим і коханим, перечити, заважати отримати того урока, ті знання, за якими вони (як всі ми) сюди знову повернулися... нічого не трапляється без мотиву... причини... тай що таке щастя чужими (нехай і батьківськими-материнськими) руками... хоча... може все набагато й простіше...
"Нехай вже лiпше мати прокляне,
Чим ти зречешся, Господи, мене... "
Потрібно мати мужність, пані Валю, щоб написати ТАК.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
у Мотрі -- дуже сильний характер... вона бачить тільки правду... свою, як і кожен з нас... максималізм юності... Мазепа на ціле життя, та не її, а середньостатистичне, був старшим -- ровесник батька й матері (вона народилася в багатодітній, як це водилося натоді, сім"ї Кочубеїв, здається, передостанньою), була красунею винятковою, багатою -- першою нареченою в Україні, я вже писала у відповідях, що її намагався висватати князь Меншиков (у якого влади було не менше, чим у Петра)для свого сина , але "кар"єра" її не приваблювала, ні двір царя Петра -- вона любила того, кого любила і все тут... я, чесно кажучи, ЗА неї... сину Меншикова було подано гарбуза, бо не любий... от і все... А Гетьман -- любий. І тільки він. "ІВАН -- ЧИ СМЕРТЬ".
Я б залишила.Ці уривки вже були прочитані читачами сайту,тому нічого поганого в тому,що вони будуть на Вашій сторінці,нема.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але ж вийде, ніби дубльовано... ніби я заради кількості... хоча, вони звучать і як вірші... а тепер виявиться, що це фрагменти з поеми... схоже, як я була вражена опавіданням Саймака "Дизертир", а тоді зустріла його, як одну із глав його роману "Город"...
послухаюся, мабуть, вашої гарної поради.... дякую.
ХАтнiй дух, немов душа, --
умиротвОрено,
спокiйно,
межи дiлом
прощається з житлом людським,
як з тiлом,
усе довкола з жаху онiмiло,
усе принишкло:
тихо,
тихо,
ша...
А в серцi,
як в замуленiй криницi,
знялася з дна
печаль i каламуть.
Які влучні порівняння! А оце:
Пiду вiдсiль, не вернуся до хати,
Де пахне порохом. I прахом!
Де тiнi шамкають солому.
З безоднi горя, з прiрви страху --
Пiду iз дому.
Де образи, мов лицемiри,
З мойого серця смокчуть втому.
В пречистий свiт моєї вiри
Пiду iз дому.
Одчиню дверi -- та й по тому.
Пiду. Залишу все, як є...
Втечу з чужого мого дому
У серце любляче твоє! -дуже знайоме мені(я згадала,що вже читала цей зворушливий уривок )Дуже сподобалась ця ява! Прекрасно і трагічно,що тут іще скажеш...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
кілька шматків з Марії стали окремими віршами -- Марія ж не друкувалася... тепер, думаю, мені треба прибрати їх із свого списку, як ви гадаєте? підкажіть мені, як би вчинили в такій ситуації Ви... бо далі там буде кілька її монологів, які вже стоять як раніше надруковані вірші... треба, мабуть, їх прибрати....
Дякую за приємні слова, а розкішна ваша картиночка стане ілюстрацією до найулюбленішої моєї яви -- "Похід на Волинь" називається...