Зелений чай,
як просвіток джерельний,
Вдає цю свіжість,
Вдає цю ніжність,
Дає тепло!
Як небокрай,
всуціль увесь пастельний,
Розтікся Сонцем
Ввесь аполонцем
Кричить Алло!
Землі привіт.
Ефірів кружка повна,
Хоч до світанку
Ще далеко,
Життів зо сто!...
Такий є світ.
Така вода жертовна.
Без перестанку,
І без останку,
Як молоко..
Зелений чай,
що з ним не є сумісний,
Та по чаїнках,
Мілких стежинках
Тече крізь час;
А всьому край,
шепоче майже прісний,
Бо холодніше,
Все мілкіше,
І слід погас.
Не стало пари.
Тож зараз де та кришталевість?!
І де прозорість,
Де просторість?
Лише криві!
Пустої тари;
Лише одна місцевість.
І чи намарно,
Так було гарно?
Ех, C,est la vie.
я знайшла риму врешті!
так цікавуще було!
о...це воїстину мій вірш...беру вже собі, разом з чаєм...бажано зранку
стільки свіжості!!
дякую тобі,сонечко-сонечко-сонечко!
тільки ти, мій майже духовний брат міг написати щось таке, що сподобалось кожній клітинці того тіла!!!
M.E.(nachtigall) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
