Твої роки посивіли на скронях,
Юнацькі мрії тихо розійшлись,
І доленосні зморшки на долонях
Тебе вже не цікавлять, як колись.
До кілометра зменшились маршрути,
І погляд став приречено німим...
Життя давно примусило роздути
Надій на зустрічі солодкий дим...
Ти став на себе вже давно не схожим,
Колишні друзі тихо розійшлись...
І тільки випадковим перехожим
Ти можеш посміхатись, як колись...
На жаль чи на радість час розставляє свої пріорітети, ми змінюємось ... хто в кращу сторону, хто - в гіршу .... та ми ніколи не зможе мо стояти на місці.... все рухається.... головне вскочити в "потрібний автобус" і рухатись далі...
Дуже мудрі роздуми, дуже сподобалось
Іван Юник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброї ночі й Вам! Дякую за такий розлогий філософський коментар!
Дійсно, Ви праві! От тільки бувають випадки, коли людина дивиться на цей автобус і розуміє, що він їде не в той бік...
Як кажуть росіяни - не в бровь а в глаз.Як точно, виважено Ви написали:
Про кілометри, зморшки на долонях,
про мрії, що збулись і не збулись
Й про те, що сивина на наших скронях
сховала те, що радувало так колись.
І ось тепер, коли мій фініш ближче,
й солодкий спогад серце зігріва
на зустріч з друзями піду на кладовище
й понЕсу виплекані, вже давно, слова
Іван Юник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Євгене, красно дякую Вам за такий поетичний відгук! Але чому ж так сумно? Фініш у людини лише там, де її погляд зустрічається з обрієм! Дивіться вище - і Ваші обрії сягнуть позахмарних відстаней! Удачі й "далекобачення" Вам!
Як колись...
Мабуть, варто ЛГ таки в майбутнє заглянути, скільки б йому не було
філософ Ви, Ваню
Іван Юник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Володимире!Можливо,Ви праві...Якби життя було теоремою,то можна було б хоча б переконатися у вірності (чи хибності) багатьох вчинків...
Дякую за розуміння!