Стою - де сонце вперлось в небокрай...
Десь там, далеко славнозвісний рай
та не усім туди яснить дорога
і чи від нас залежить, чи від Бога -
щоби туди заглянуть хоть за край.
Хтось так придумав: щоб попасти в рай
то треба всім, хто в черзі, поклонитись,
не просто так, щоб щиро помолитись
наодині, а привселюдно, тай
щоб всі ще й посміялись: «Гай, гай, гай...»
Cтояв і думав - а хіба то рай?!!!
Де кожен так й норовить укусити,
де треба в чергу дозволу просити,
а поруч цвіт й весни щирий розмай!
...десь там далеко...та хіба то рай?
Щось ви, друже, останнім часом багато про грань між світами пишете... Не ранувато?
Хороший вірш. Мудрий.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Всі ми тільки гості на цій землі, друже, а коли хоч один раз вже заглянув за куліси земного життя - то приходиться задумуватись, бо слідуючим разом шансу на повернення може і не бути. Дякую!
ПРЕКРАСНИЙ ВІРШ
тільки словами Василя Барки - Моляться соняшники.
Грім на хмарі Біблію читає...
тополя пошепки: страшний який
твій плачі Ісаіє!
Моляться соняшники.
Голод. Мати немовля вбиває...
тополя закричала: он який
мій рай, Ісаіє!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не зря говорят: там хорошо, где нас нет. Прсто мы не понимаем, что рай на земле мы создаём сами и не нужно завидовать другим, быть может, они завидуют нам?
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не думаю, Олю, що нам хтось заздрить, але й такий вхід у райські ворота безперечно нікого не приваблює. Дякую!