Ви йшли, як Бог.
І срібний німб вам голову вінчав.
Я вслід би кинулась,
та стала, вко́пана, мов камінь.
А моє серце,
як з колиски дитинча,
схопилось босе і потю́пало за вами.
Ви йшли, як Бог.
І сірий шлях стелився вам до ніг,
мов хтось розмотував
сувій простого краму.
А моє серце –
чи спинить ніхто не міг? –
збивало пальчики, так тюпало за вами.
Та де йому за вашою ходою?
Ви наче Істина!куди там вас догнати.
Впаде, заблудиться і вічно сиротою
у чужі вікна бу́де заглядати.
Ви йшли, як Бог.
І срібний німб вам голову вінчав.
Я вслід би кинулась,
та стала, вкопана, мов камінь.
А моє серце –
нерозумне дитинча,
схопилось босе і потюпало за вами.
оце й мудрість Ваша, Валю, мене надихає...
І нехай я майже нічого не публікую з того, що пишу, - бачить Бог, пишу, стараюся (як це, у Сартра? - ні дня без рядка) і писати навряд перестану. Але все ж! - саме завдяки тому, що ВИ ПИШЕТЕ - ми й спілкуємось. Спілкуємось же під Вашими віршами
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я спокійно і терпеливо чекаю, коли з)являться в ефірі ваші вірші... будемо спілкуватися приємно під вашими. я не знаю, звідки у вас сумніви... поет, до речі, часто занадто вимогливий до себе... одне слово, чекаю...
Валю, та хіба я з тих, кому пишуться вірші? А Ваші - готовий читати, навіть якщо біля творів знайду ініціали когось незнайомого.
Ви дуже уважна і виважена людина, берете в полон не тільки віршами, але й добротою.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і, повірте мені, Володю, я щира з Вами, можливо, ми трішечки надихаємося цими милими ранковими діалогами -- (я надихаюся), але ж це чимось схоже на молитву -- додає світла в душу...
а "...полон мій солодкий, і ноша моя -- легка..." сама не зможу жити полонянкою, тому ніколи нікого не дозволю собі полонити.
наші взаємини -- приємні (мені), вони поза реальністю форм... тобто, поза ілюзією форм, а отже не залежать від тутешніх умовностей і умов -- чиста радість спілкування...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Володю, ,ви ж самі знаєте, що вірші ми пишемо завжди собі, у зв*язку з кимось?.. так.. але належать вони тому, хто їх читає серцем і приймає у свій світ. Таким чином....
...якщо зроблю тему, яка зараз "висить" на моєму внутрішньому екрані, подарую її Вам -- поставлю ваші ініціали -- це вас потішить? розважить? Більше того, писатиму "у зв*язку з вами", у зв*язку з моїм враженням про вас... хочете? Та й, звідки ви знаєте, скільки віршів на цьому сайті уже написано вам...
Зачарував на раз - й ведеш товпу позаду!
Таким незламаним задиристим парадом!
Таким захованим у сейфи і будинки,
Таким нарядженим з різдвяної ялинки.
Зачарував... й до феньки, що - в тих, ззаду,
Лише поповнюєш дуріючі принади,
Та тим, хто голос умикає несміливо –
Продемонструєш надихаючеє диво...
Зачарував і...сам зачарувався,
І сам собі почав підквакувати, ...басом.
Сам за собою, сам, кудись ідеш, щебечеш
Далеким заднім мудро шамкаєш, «До речі...»
Куди ж то йдеш, сам за собою, в порожнечу?
26.09.11 р.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...Куди ж то йдеш, сам за собою, в порожнечу?.."
цей богоподібний німбоносець -- чоловік, у нього сиве кучеряве волосся і коли сонце світить йому вслід (контражур, здається) виходить ніби срібний німб кругом голови... гарно виходить...