ЗА ПОРОГОМ РАСТРАЧЕННЫХ ЛЕТ
За порогом растраченных лет
Не вернуть седины нам упряжку назад;
Сердце не спит, всё стучит и стучит…
И года мчат туда, где кончается сад.
За порогом растраченных лет
Веет холодом, старостью, новизной и теплом…
Нет ответов, исчез и запрет,
Вспоминается хохот под девичьим окном.
Мчат года в колыбель любви
И не страшен закат, нам теперь, уходящего дня
Гармония, вера, надежда царит
На душе молодца весенней поры, наяву – старика.
Вспоминаются дни, каждый шаг,
Каждая нота, каждый миг прожит душою не зря.
Греет душу семейный костёр и очаг
Либо проверенные жизнью дороги нам друзья.
За порогом растраченных лет
Есть секреты, вопросы и много ответов…
За порогом растраченных лет
Много правды, лжи, грехов и врагов.
За порогом растраченных лет –
Радость, покой, страстная есть и любовь…
За порогом растраченных лет
Ты – странник, загадка и вместе герой.
Дякую, Вам, дорогі читачі за розуміння моєї поезії, її критику. Буду намагатися писати краще, адже Ваші слова мене надихають, допомагають навчитися писати досконаліше. Щодо ідеальної поезії, згідно усіх її канонів, в мене є своя думка -- незахисна реакція на критику: просто ніхто - неідеальний, ніщо - неідеальне. Ідеал - це надумана річ до якої всі прагнуть, а де тоді ж оригінальність? Самобутність? Уявіть, якби всі поети, письменники писали однаково, не було б і геніїв. Я в жодному випадку не претендую і не називаю генієм себе. Я просто пишу душею, а не за встановленими канонами поетичного слова...
Щиро дякую за оцінки, критику, розуміння сутності моєї поезії. Відкрию один секрет: російської я взагалі не вивчала в школі. Ази вивчила самостійно за допомогою словника. Буду намагатися прагнути до кращих вершин аби доносити струни своєї душі у красивій оправі поетичного слова.
