Я прийду завтра,в п'ятницю, у прокурений, дешевий паб.
Буду зітхати з полегшенням, що нарешті це пекло закінчилось.
Тримати в долонях затиснуті два квитки на літак, може,
потім прокинусь десь у Бомбеї. Відчуватиму спокій волоссям,
до самих кінчиків.
Хтось на стіни оголошення клеїв: "Куплю не квартиру,
а здорове серце для своєї дитини. Вона невиліковно хвора".
Я бачу попереду себе мужню, розлогу спину, їй,здається,
майже за сорок.
Бачу кістляві лікті, клаповухі вуха, блискучі лисини,
які, ніби навмисно,
проходять повз і їм відверто байдуже.
Вони звикли, бути глухими до істини.
Ідучи по вулиці, не зазирай в обличчя.
Вони надто зухвалі і ситі.
Краще натомість читати, рахувати східці,
або просто молитись...
Я буду завтра заливати горлянку бурбоном,
мацати стіл, наче розбещену жінку. Розсувати їй ноги.
Нехай чують всі як добре і як несамовито вона стогне.
У неї на взутті гумова жуйка, а на зап'ясті з подушки пір'їнка.
Я персона нон-грату, для мене закриті кордони твоєї
розбитої словами вщент кімнати.
Тому я заплющую від невагомості очі і тихо сповзаю тілом по стінці.
Болюча тема... І Ви,Леоно,так глибоко розкрили всю цю трагічність людської байдужості до чужої безвихідності...Дуже зворушив мене Ваш вірш. Як часто нам,людям,важко зрозуміти чужий біль і розпач,особливо коли в нас все добре і гладко... Вам моє трояндове серце,що плаче...
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І Ви,Леоно,так глибоко розкрили всю цю трагічність людської байдужості до чужої безвихідності...Дуже зворушив мене Ваш вірш. 
Вам моє трояндове серце,що плаче... 
