У власній кузні кожний сам собі коваль.
Кує нечувані, небачені дива...
І думкою летить в захмарну даль,
І пісня в нього щира та нова...
А другий творить наковальні тільки дзвін
Й кричить - "Який же неповторний в мене звук".
О,.. як же безконечно гордий він,
Що це бренчання йде з-під його рук...
Люди слухають й дивуються навколо,
Чого це гуркіт та шум такий лунає.
Ну, було б правди чисте слово,
А то полова...
А хто її, пусту, не знає?..
Чудовий у Вас вірш . Так часто буває, коли людина творить, спочатку радіє як дитина своїм першим здобуткам, потім починає навіть гордитися:
"О,.. як же безконечно гордий він,
Що це бренчання йде з-під його рук...", а люди не завжди можуть зрозуміти чого то він радіє
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Творити треба, бо "не святі ж горшки ліплять...". Та важливіше реально оцінювати вагу своїх творінь.