Ніколи не опускай своїх рук,
навіть якщо вони тримають тонни болю.
Нехай думки свідомість порвуть
ти їх не тримай в собі, розповідай, оголюй.
Тоді хтось неодмінно ввімкне тебе пультом,
щоб дивитись в екран душі.
Ти одержимість мною зводиш майже до культу,
немов молитви, читаєш напам'ять мої вірші.
Я знаю, коли ти до пізна малюєш історії,
чому не снідаєш зранку і не прасуєш одяг...
Ти мене, мов ескіз, у власній уяві створював.
А тепер я втомилась. Годі...
Ці спроби як ембріони, ще зосім не схожі
на впевненість.
Сидять у твоїх кишенях, марнують час та гроші.
Такі як ти давно не в моді, що виправдовують
неадекватність генами.
Ти, мабуть, тільки для мене завжди будеш хороший.
Списую простирадла алкоглем і тишею.
Знову вичавлюю совість недостиглими лаймами,
я приречена на те, щоб тебе залишити...
Бо в такій любові - ні, не треті, другі бувають зайвими.
Сидять у твоїх кишенях, марнують час та гроші.
"Такі як ти давно не в моді, що виправдовують
неадекватність генами.
Ти, мабуть, тільки для мене завжди будеш хороший."
мої емоції наскільки різнопланові, що немають одного слова...вірш лоскоче нервові закінчення...оголені.
Списую простирадла
алкоглем і тишею.
Знову вичавлюю совість
недостиглими лаймами,
я приречена на те, щоб
тебе залишити...
Бо в такій любові - ні,
не треті, другі бувають
зайвими.
Клас!
така сумна монотонність, де і друга зайва. 
