відіб'юся синіми фігурками на твоєму светрі,
руки беззахисно-мертві не зводять прозору колиску,
бо коли ти так близько я не вмію бути людиною,-
усе пишу на тобі зізнання латиною і колір не змінюю.
тримаюсь за рятівне коло тонесенької сережки,
зчитую файли із флешки, вигадую назви хмарам
і заздрю Ікарам й Дедалам, готуючи власні крила.
я ще не губила серпневих нотатків на спині
людини, що вірить у вічність мовчання й латини.
я тільки вигадую назви безсонню і хмарам,
виводячи ніжно на тобі під гуркіт гітари
поспішливим кроком
це дивне й брехливе "amare".
нічого не брехливе, мицю.. може трошки наразі несвоєчасне... але витримка дасть їй (amare) неабиякого шарму, цінності, вагомості... і п'янкого аромату від губ, зімкнутих у поцілунку... витримка... час. терпіння.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
витримка...витримка...витримка...
ех...мицю...фігня усьо то... але ж вийшли віршики...і то добре.
дякую.
