З рук моїх їли хліб сиві голуби
А з під ніг утікала земля
Обернула світ з ніг на голову
Та що в снах я своїх уявляв
З вуст моїх не було ані пари
Я неначе на мить онімів
Чи то очі твої, чи то чари
Та я погляд відвести не зміг
І здалось, що душа відлетіла
Аби вслід за тобою піти
Наче зірка, мов птах, лише тіло...
Серце й досі у ньому тремтить
Зупинися! Зізнайся! Ну нащо?
Мої мрії взяла у полон
Повернись й посміхнися ти краще
Зігрій зранену душу теплом
Будуть з рук їсти хліб сиві голуби
З наших рук, без страху, сміливо
Обернула світ з ніг на голову
Я з тобою, і я щасливий
Зате в паралельному світі казали,що годування голубів розкриває творчість людини і дарує натхнення.....можливо варто дійсно погодувати пташок...от сьогодні я це робила.хм,щось таки записалось
MC_Yorick відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Очі - очей... Повтори якісь. Можливо, варто замінити "Та я погляд відвести не міг". Розмір зберігається.
А вірш гарний.
MC_Yorick відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
згоден і якщо чесно чекав доки хтось дасть слушну пораду як поправити - але і так як написав звучить гарно... в авторському виконанні правда, навіть якисйсь особливий колорит від повтору є