Сьогодні іде дощ.
Читаю книжку.
Думаю про тебе.
Не можу забути,
Як я тебе люблю.
Але ти про мене не згадуй.
Так сумно, що аж печаль.
Ди́влюся у вікно.
Мабуть, виглядаю тебе.
Але ти не приходь.
Одішлю тобі «есемеску»,
Таку:
«Сьогодні іде дощ.
Думаю про тебе.
Ніяк не можу забути,
Як я тебе люблю».
І слідом:
«Учора йшла кладкою.
Летів наш лебідь.
Сів на воду.
Все іще самото́ю».
Потім іще одну:
«Цвітуть троянди.
Білі і червоні.
Кай і Герда.
У Кая – льодяне серце».
Але ти їх і не читай.
Прочитай лишень останню:
«Іде дощ.
Не виходить тебе забути.
Може, приїдеш,
обійме́мося?..» --
Але ти і не здумай їхати.
Не роби нічого.
Кроку навстріч не ступи.
Вглухни і онімій.
Витри із пам‘яті
Навіть ім‘я моє,
А із твого мобільного –
Номер мій.
Мовчи. Жодного поруху.
Лід і сталь. Не відзовись.
Бо того тебе,
Якого я так люблю
І не можу забути –
Ти розіп’яв.
А цьому тобі – фарисею -
Я все одно не повірю.
Sms-ка: “У нас – ливень.
Я стою проз неба. Блискавки́.
І тільки одне питання:
Володю, а де ж Володя –
Янгол мій?»
Постфактум. Sms-ка:
«У нас – дика гроза.
Град.
Мабуть, усе загинуло.
Ти хоч коли-небудь приїдеш?»
Відповідь:
«У нас грози немає.
Трохи покрапав дощ.
Приїду завтра, як завжди:
О 15-ій,16-ій,17-ій, чи 18-ій…»
двічі в одну ріку не входять, Валечко....
він буде знущатися наді мною доки ми вдруге не розійдемося... буде пити мій молодий та ще солодкий нектрат лбові, щирої,.. не віддаючи нічого взамін... так не можна....
як же мені це зараз знайомо.... тільки він не приїде... бо не кохає....
Бо того тебе,
Якого я так люблю
І не можу забути –
Ти розіп’яв.
А цьому тобі – фарисею
Я все одно не повірю.
оці слова.... вони падають градом в душу і розбавають все надії.... мозок розуміє ледь усе... а серце благає "не відпускай, подзвони, скажи що кохаєщїш"... так складно боротися з самим собою....
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так і подзвоніть же -- першим пропонує мир той, хто мудріший і сміливіший, а миротворці успадкують Землю...
чвін повернеться...
Такий милий діалог!.. І хочеться,і колеться? Гарно,дуже! Кохання на відстані-це завжди романтично і цікаво... Хоча постійне очікування іноді й виснажує... Побільше б Вам бувати разом!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це анатомія внутрішньої емоційної грози, яка наростає, вибухає і стихає подібно до природного передгроззя, власне грози і післягроззя... Часто трапляється, що люди в переживаннях емоцій не співпадають -- у адресата цих есемесок ніяких особливих емоцій -- так, тохи покрапав дощ, а у автора -- сум, печаль, самотність, образа, протест, розчарування, спроба вивільнитися, розірвати стосунки, відчай -- "я стою проз неба -- блискавки", "ГРАД -- МАБУТЬ УСЕ ЗАГИНУЛО..."
далі емоційний спад... бажання відпочити від усіх цих переживань...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
гроза за вікном і гроза в серці наростають поступово і симетрично, чи паралельно... Врешті блискавки, град -- все загинуло -- відчай. "Ти хоч коли небудь приїдеш" -- спад емоцій, надія, що після грози так само засяє сонце. На тому ж краю, у адресата, нічого особливого (в емоційному і погодному смислі) не сталося -- так... трохи покрапав дощ -- різниця емоційної напруги, переживань -- частенько чоловіки і жінки реагують на ті ж ситуації зовсім по різному -- здається, все логічно...
Яка з есемесок у вас не прив*язується?..
Дякую, високу оцінку