|
1.ПОРІГ
зібралася йти.
не йди!
куди ти зібралась?
куди?..
стежка
на краю туману́
губиться
невідома.
а вдома...
так хо́роше
і зати́шно
вдома...
спинися,
торкнися зором
сво́го
звичайного
світу -
вікна,
довірливі
і прозорі,
як ображені
діти -
хмаряться
серед літа,
не йди...
бринить надбито
давно не модна
копІйчана
порцеляна,
на миснику
прагнуть твоєї руки
глиняні го́рщики
і миски́
у передчуттях
полив`яно
тьмяних...
не йди...
долівка
живильною
прохолодою
дітка́ється
босих ніг
не йди
синички
у дзьобиках
наносять тобі
води...
зимою
кинеш для них
од соняшника надію
у глибокий сніг,
у свої сліди...
і не збирайся --
куди?..
упо́перек
всім потребам
у дверях
рішуче ліг
ви́човганий поріг,
дубовий і впертий,--
і не розказуй
про небо –
неба
йому не треба --
він
ні за які блага
не відпустить тебе
у безвість
мерти...
...Буде сердитись і кректати,
рвати груди
у кривавому
кашлі старечім,
натужною хвилею
підіймати
тверді́зні плечі
і не випустить
з хати:
нікуди не підеш
із дому
у світи невідомі --
вмирати.
2.ПОРА ЛАСТІВ*ЯТИ
Настала пора
ластів`яти:
батько й мати
гукають,
кличуть знадвору,
із чужого
страшного, мабуть,
невагомого світу -
летіти
чи не
летіти?..
так за́тишно
у кубельці,
у долонях теплих
із трави і глини:
ані дощу, ні вітру,
ні за́морозків, ні роси…
- Не бійся, дитино,
ставай на крило,
дитино,
як ми -
вільно
змахни крильми,-
дзвонять
знадвору
рідні
радісні голоси.
- Безпечно
лети до нас,
настав
означений час,
покинеш
глиняну
лагідну хату -
будемо разом
у небі
літати.
Кігтиками,
гострими,
як голки́,
судо́мно
і несвідомо,
із усіх сил
тремких
учепилося ластів`я
за краєчок
першородного
ба́тьківського
кубельця –
як за обітницю
пташиного бога,
двигтить,
виривається серце,
не тільки з грудей,
а з усієї
коли́шності
і врече́вленого
світу
самого.
- Переступи порога.
Одірвися від краю.
З благословення
пернатого бога
ми під небом
тебе чекаєм…
упади радо
у прірву
невідворотну,
ступи
за край.
За краєм –
не порожнеча,
а пружне
повітря –
пташиний наш
вільний рай…
у мить вирішальну
крила
свободи спізнай.
…Із високості,
з-під самих хмар,
псалом перемоги
лине –
вільна,
вільна, пташино!
Батько й Мати
твої крилаті
навчили
літати.
Літай!
А кубельце
твоє обміліле,
затишне й миле,
що прихистило,
допоки
зростали крила,
стиснеться
в точку світла
живого.
В золотосяйну
окра́су.
Згубиться
та не зникне,
на полотні
домотканому
вічного
Простору-Часу.
ID:
273335
Рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата надходження: 03.08.2011 11:51:19
© дата внесення змiн: 13.07.2014 08:27:00
автор: Валя Савелюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прекрасні світлі образи-чуйні аж до щему в грудях... 
А в нас під стріхою теж ластівки звили гніздечко.Але цього року там оселилися інші пташки-не знаю,чи то зяблик чи ще якась пташка...Дуже щемливий Ваш "Поріг"... 
