Мене навчала Як плести віночок,
Вплітати квіти в сни дівочих мрій.
Канва волошок спогадом лоскоче
Ледь-ледь моїх доторкуючись вій.
Ховало сонце в хмари жовту спину,
ти - вся вмістилась в кольорі очей.
Я в них туманом прибережним линув
у присмерках сполоханих ночей .
Хитка ж любов… мов учорашня слава.
Украв хтось щастя сплетених годин,
тобі недоля постіль з іншим слала,
а в мене у душі гірчив полин...
З тих пір не ляже на твої коліна
моя важка й непутня голова.
Я у волошках зірваних загинув,
щоб у душі не проросла трава.
щоб так написати, треба дійсно з головою поринати у почуття, повністю віддаватись коханню, кожною клітиночкою тіла відчувати біль і розпач, з кожним вдохом і видихом надіятись, вірити, любити, Браво Мишко, я вражена!
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..а це було і біль ..і розпач тихий
квітками квітками...а життя іде
тому не варто згадувати лихо
нехай життя розквітне молоде...
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..та просто вірш..бувало мабуть, й краще
але часи свої тримають грані
квіток пелюстки, мов пігулки натще,
але тепер вони цвітуть ..не ранять... дякую...
це все мені... 
дякую
щоб так написати, треба дійсно з головою поринати у почуття, повністю віддаватись коханню, кожною клітиночкою тіла відчувати біль і розпач, з кожним вдохом і видихом надіятись, вірити, любити, Браво Мишко, я вражена! 
