Я гляну в очі твої,
Спитаю хто я є?
Ти промовчиш і знову ,
Все буде як завжди..
Я приховаю вперше,
Щось тепле й не моє,
І на питання
-Друзі?
Ти скажеш– певно так…
Я не знаходжу вкотре,
Щось вічне й щось живе,
В твоїх очах все стерто,
Ти не боїшся болю..
Живеш як жив тоді..
Неварто й щось казати,
Люблю та може – ні,
Я й так все розумію,
Все це давно пусте..
Слова твої мов сльози,
Вкривають рани ті,
Не клич мене бо серце,
Не хоче більше так…
Закриюсь я ти знаєш,
В кімнаті де лиш сни,
Які із рідка кажуть
Йди далі, й все забуть..
Покинула та ти пробачив,
І рани що пекли загоїв..
Але ще досі бачу в серці,
Глибоко ти таїш любов..
Хтось поряд обіймає міцно
І ти не згадуєш мене,
Чому ж тоді мене цілуєш,
Коли із іншою тепер..
Не розумію і не хочу,
Я бути ворогом твоїм,
Але щоб все було на краще,
Я піду геть з твого життя.
Та зараз це лиш мрії..
Які являють у снах...
ви, прошу вас не сумуйте...
все в пам’ті ви збережіть...
він всі помилки зрозуміє...
ви просто щасливо живіть
Olenka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую..Знаєте щоб він зрозумів помилки я не охоче цього прагну лише щоб зрозумів речі котрі не зміг зрозуміти тоді.. Я бажаю щоб кожен з нас був щасливий..
