Слово як небо і звук як пісок.
Ніч у сліпих у розлючених сном.
Дах на землі а під ним щось живе
В білих сорочках, в середині зле.
Ми годували із ложок голодних собак.
Із годинника тиша і аж в нікуди.
Ти живий до поки кров молода.
Із світу вниз де світла нема.
Стуки стаканів, дві краплі води.
Місце холодне й темніше землі.
В стінах де ліжко і ковдра у борг.
Я завітаю холодний у морг.
З криками браття по п'ю у них чай.
Страх у очах, дивись не вбивай.
Стіни цю долю на себе взяли.
Хліб розділили все як на війні.
Відповідь бачу я перед сном.
Де є два неба і все там без ком.
Пальці рахують такти життя.
Є сильна доля за нею слабка.
Блакитна сорочка й жовті штани.
На серці якось набридли вони,
Мови й кордонів у смерті нема.
Давай кричи, ти ж в нас німа.
Мама рок, така доля моя
Бачу ти плачеш, вибач земля.
Як тебе звати біла душа,
Світла але згоріла вона.
Кроком покійники йшли у відгул.
В них вихідний хоч по стінам танцюй.
Накриють по голову полотном.
Чай з молоком дадуть перед сном.
