ЛЯЛЬКА (перша частина)
див.http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234077
***
І знову понеділок… Добрий Чарівник прокинувся дуже сонячним ранком, чи то полуднем, чи надвечір’ям літнього дня. А може й не літнього вже, а трохи осіннього… Принаймні, сонце було ще яскравим, дерева зеленими, небо синім, будинок навпроти сірим, вулиця людною, фіранка зжовклою , підвіконня запорошеним… Все, як завжди. Добрий Чарівник не слідкував за календарем, за часом. А навіщо? Дні тижня, години, аж ніяк не впливали на дива, що робилися ним у будь який зручний для нього час. Хіба… світло і темінь мали значення. А пори року… Вони самі мінялися. Коли за вікном було біло, - Він знав, - зима. Коли зЕлено - літо… Коли ж на душі було паскудно, тоскно, щемно і «встрентно» ( як казала сусідка пані Ядзя з першого поверху), - то була осінь, незалежно від кольорів за вікном. Паралельні навскісні промені світла були настільки видимими у кімнаті, що йому здавалось вони пронизують не лише тіло, - душу, просвічують наскрізь. Це були промені осінньої нерівноваги. Дива тоді виходили у нього дуже дивними.
Чарівник помітив саме ці промені, в яких навіть можна було вловити кольори, ледь помітні. Але ж він був не простою людиною, а Чарівником, і міг помітити , що завгодно… Сидячи на ліжку, розглядав порошинки, які повільно літали-кружляли у повітрі . Він ще не думав про сьогоднішні дива, які мав робити… Він ні про що не думав. Він так умів. А потім, захотів, - і почав думати, одразу про все. І тоді йому хотілося палити, до нестями хотілося… От через три хвилини перерви він почав думати… І палити. Відсунув фіранку, прочинив навстіж вікно. Унизу пані Ядзя виходила з під’їзду вигулювати свою таксу, дзеленчав червоний трамвай, навпроти у вікні худорлявий хлопчина грав на скрипці нестерпні гами… Чарівник сів на підвіконня і…зрозумів, відчув, а потім побачив: на ньому бракує Ляльки. Кинув погляд на підлогу, - нема. Намагався згадати, - куди він її подів, переклав, сховав? Не міг. Чарівники ж також бувають забутькуватими. Всі ці дива… Вони забирають стільки енергії, то й не дивно… Кинувся шукати. Попід ліжком, під столом, на шафі, в купі одягу на кріслі, - нема. Чарівник відчув себе чомусь дуже самотнім , покинутим. Підвіконня здалося таким пустим, кімната задушливою, стеля низькою… Він ходив із кута в кут, гарячково думав: «Куди вона поділася? Вона ж не мала ніг.. тобто мала, але тільки такі, пластикові, які не згиналися в колінцях.Вона була босою, і платтячко рожеве брудне, і волосся її руде розчімхане і немите.. . Він так і не встиг її скупати і заплести тугі косички… Ні… Це дурниці, він не встиг довершити дива… Де ж вона? Де?».
« Станься диво… Я хочу знати, де моя Лялька?..», - шепотів Він, але диво не ставалося. «Де ти? Куди поділася! Лялько!!!», - кричав, зірвав фіранку разом з карнизом. «Довбана полістиролова забавка! Ти ж не могла нікуди піти, ти ж мала сидіти отут, на підвіконні! Та ти навіть і відгукнутися не можеш, у тебе нема язика, голосу, та на твоїх устах завжди була та ж сама застигла, фабрична посмішка. Та хто ти така, щоб я зараз тратив свій час, свої сили, нерви на пошуки тебе?! Та пішла ти до біса, щоб тебе трафило! Все… Навіть моє диво не стається… Бо ти пластикова. » Він із злістю, відчайдушно гримнув дверима і збіг сходами униз . При виході із під’їзду зіткнувся із сусідкою і її таксою. Вони здивовано глянули на розлюченого Доброго Чарівника однаково-круглими очима і злякано відсахнулися. Зойкнув трамвай, трійко обшарпаних котів заховалися за зелені баки переповнені смердючим сміттям. «Певно таки не п”ятниця, бо зазвичай сміття вивозять саме в цей день», - чомусь подумав… Зупинився… І диво сталося: Чарівник усе згадав. Тепер залишалося тільки зробити одне-єдине диво: позбавити іграшку душі… Адже він був добрим... Чому? А хіба ви не здогадуєтеся? Що ж так? Хм… Щоб Лялька стала просто лялькою…
А її полістиролове лялькове тільце ще довго лежатиме нетлінним там, на міському смітнику...
ID:
264114
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.06.2011 15:07:06
© дата внесення змiн: 30.01.2012 15:59:13
автор: Лана Сянська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Я замінила ссилку, вона справді була невірною.
