Явись мені на мить, дитинства літо,
Нехай зайду - дрібнесенька дитина
В біленьку хату, дощиком умиту,
Де тулиться до ганку кущ калини,
Лунає пісня, і журкоче прядка,
А ми біжим босоніж через просо
В заквітчану червоним маком грядку
Плести кукурудзяним лялькам коси.
Так весело до нас сміється сонце,
Так лагідно щось промовляє мама,-
Розлогі дикі груші під віконцем
Защебетали птаством щоб так само,
Щоб удворі знов походжав наш тато,
А ми, такі ще зовсім невеличкі
Співаєм двоголосо "Чуєш, брате?"
В густому верховітті груші-дички.
Явись мені хоч на малу хвилину,
Щоб тільки встигла я зайти до хати,
Перед батьками впасти на коліна
Й за все, за все прощення попрохати.
Віро! Який теплий,ніжний і лагідний Ваш вірш і написаний рівненько та акуратно, немов вишивка на рушничку.Мав велике задоволення читаючи.З повагою Євген Уткін.
Віра Нагорна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за такий вишуканий схвальний коментар!Такі красиві слова радують серце і зігрівають душу.
