Візьми мене за руку і веди...
У ліс, у луг або в широке поле.
Я хочу пити сонячні сліди.
І разом підніматись в сині гори.
Візьми мене за руку і веди...
До Брами, у Софію, на Дзвіницю,
Де крапельки дніпровської води
Омиють мудре золото столиці.
Візьми мене за руку і веди...
До своїх фото, до світлин, до ві́ршів,
Де творчості солодкії меди -
Не гіркнуть. А лише підносять вище.
Візьми мене за руку...
Так, саме я і говорив Вам про тавтологію. Ви правильно мене зрозуміли. Вибачайте, що поліз до Вас зі своїми порадами.
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шановний пане Вячеславе!
Для мене дуже важлива думка всіх, хто мене читає.
Я з радістю дослухаюся до порад!!!
У Вас дуже легкі вірші з вагомими, потужними словами! (Прекрасне поєднання!) Чому б мені не дослухатися Вашої думки?
Щодо повторів в мене відбувся діалог з пані Тамарою ось тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244708
Щодо Вашого зауваження - Ви ж не будете заперечувати, що слово "світлина" - крім значення "фотографія", має ще одне значення.
То хіба не можна використати його і в цьому сенсі, коли мова йде про творчість?
Милая Оленька! Понимаю, что обращение касается только Вашего Принца. Но позвольте и мне взять Вашу ладошку. На балу такое вполне допустимо. Это не нанесёт никакого ущерба Вашим представлениям о скромности. Этот стих прост, но такой душевный!
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Милый Женечка!
Если мы на балу, то почему бы вам не поцеловать мою ладошку, а мне не присесть в реверансе?
А мой Принц в это время потешит свое мужское начало...