За селом на буграх горицвіт,
Навесні, як завжди, зустрічає.
ЩЕмкий спогад – солодкий привіт,
Із дитинства мені посилає
По стежині іду понад гай.
У родинний наш дім поспішаю.
Зустрічає мене рідний край,
Батьківщина, мене, зустрічає.
Он старезний вітряк край села.
Он лелече гніздо на тополі.
А он гуска гусят повела –
Все знайоме і рідне до болю.
Десь скрипить журавель у дворі.
Попід тином клубочиться квочка.
Де –не – де ще курять димарі
І квітують вишнІ у садочку.
Ось і хата. Ось рідний поріг.
Серце б’ється в грудЯх калатає
Над дверима висить оберіг,
Та ніхто мене тут не чекає
Біль вини та гірке каяття,
Мою душу навпІл розривають,
Бо батьки вже пішли в небуття –
На погості, давно, спочивають.
Я тепер до пустого гнізда,
У село щовесни прилітаю.
На могилах цілую хреста,
Та й до міста назад повертаю.
Ви так гарно, з такою непідробною любов'ю,ніжністю і болем змалювали,певно,своє село,свою бАтьківщину,що я прямо бачу його в уяві а хочеться побачити наяву.
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі. Ні я народився у Харкові, а дитинство , та і взагалі усе своє життя живу у райцентрі Лохвиця, це невеличке містечко на полтавщиеі.А моя дружина якраз із цього села про який йдеться мова у цьому вірші. Спасибі що провідали і за добре слово.
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я думаю,що все те про що йдеться, зберігається у кожного з нас, у найпотаємніших куточках душі і серця.щиро вдячний Вам за те, що завітали, а також за такий приємний відгук.