|
Промінням сонця грало літо,
хмарки десь високо пливли.
І стрімко вгору пнулось жито -
воно до сонця, десь туди...
Туди, де щастям все палало,
де промінь радості витав.
Росинкой холоду вмивало
веселий ранок, що вставав...
Але поглянь, замкнулось небо,
і зникли зорі, зникнув гай.
Та ви скажіть: кому це треба?
Чому погас мій рідний край?
Не бачу сонця, біль у грудях.
По всюди крики, шум - війна!
Згубилась мати межи людях,
де слід її? - його нема...
Слізьми гіркими опеклася
і ноги босі всі в крові.
Рікою біль ця розлилася
по свіже-скошеній траві.
"Матусю рідна, де Ви, мамо? -
благає донечка, - Вернись!
Мені так страшно, так погано"
І сльози знову полелись...
Навколо кулі, дим, пилюка.
Земля рідненька стогне - біль.
Удар страшніший переляку,
він душу випалив, мов сіль.
Розрухою розбила все довкола,
по стінах шастає страшна.
В очах надія вже схолола.
Схолола пісня потішна...
І все на світі вже не миле,
Вона забрала всю сімю.
Боротися - немає сили.
Ковток останній вже я п'ю.
О, як багато ж ти забрала
солдат, тих мужніх вояків.
Навіщо долю їх украла,
і їхніх друзів-земляків?
Їм щастя на землі хотілось,
діток в обійми пригорнуть.
За горизонт вже хмари потягнулись,
а друзі все до обеліску йдуть.
В обійми сонця, силу в руки -
і промінь радості вита.
Тримаю квіти - згиньте муки,
весна вас більше не чека!
І я молюсь, благаю Бога.
Землі додолу я вклонюсь,
щоб ця війна, її дорога,
хай зникне геть. Прошу! Молюсь!
А ще прошу, хай встане сонце
для них, хай ріки зашумлять!
Загляне радість у віконце!
Хай трави рани заживлять!
ID:
255554
Рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата надходження: 23.04.2011 08:11:10
© дата внесення змiн: 01.07.2012 16:15:34
автор: Ліна Біла
Вкажіть причину вашої скарги
|
