Пухнаста кулька нової мрії
Однотижневим метеликом снів
Знову тобі розпушує вії,
Іскри вкладаючи в темряву слів,
Кавалочок пуху, залишений в оці,
Скалкою дзеркала сорому Кая
Все повертає в мальованім боці,
Лишивши бул́е в льодяних Гімалаях,
І хором сопілки вперед закликають
Ритмом бажання нового до дій,
Бліками усмішок погляди сяють,
Літають, збираючись разом у рій,
А щойно народжена іскрою птаха
Несеться ідеями, яйцями змін,
Й серце сумирно, неначе мураха,
Впасти не дасть до уявних колін...
Тільки невдовзі сльоза виникає
І з нею пушинка стікає додолу,
Відразу же місто мрії зникає,
Забравши утіху повного столу,
Та з гуркотом падає світобудова,
Сховавшись умить у хаосі пилу,
Душа до дій уже не готова
Одна лишається в приміщенні тилу,
Чекаючи знаків далі від долі,
Знамення падіння мрій метеорів,
В сльозах наковтавшись порції солі,
Розтративши силу ментальних моторів,
Й відкривши навстіж Зоряну браму,
З новим натхненям долаєш сходинки,
Запускаєш кнопкою дроби там-таму
Та біжиш ловити в повітрі пушинки...
