Все озивається твоїм теплом і словом,
Тобою юна дихає земля,
Вплітаючи життя своє у повість,
І повістю тією буду я.
Усе в усьому – твій вогонь і смуток –
Євангелія квітам і вітрам.
Так просто і непросто – знову бути
Промовленим до них твоїм життям.
Росте зелений всесвіт перед нами,
Відлунюю в усіх твоїх світах.
Я – дерево, і дівчина, і камінь,
Я – довга повість на твоїх вустах.
Так просто і непросто – знову бути
Промовленим до них твоїм життям.
Знаєш, Олю, твій вірш здався мені такою інтерпретацією дуальності, інь-ян в дії. Так чітко проглядається ота взаємодія, метаморфоза усього в усе: дерево - в камінь, подих - у слово, ти - в я, я - в ти. Гарна гармонія вийшла! І, головне - відчувається динаміка. Дуже сподобалось, візьму.
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро дякую, Ларисо!
ось читаю твій коментар і - радість мені - ти так гарно все відчула, ну просто все, що я закладала в цей вірш. Саме так - світ світиться людиною, яку ти любиш. В мене ще був один десь того ж розряду, але я все ніяк не можу його дописати - таке відчуття, що чогось не стає
можна на ти? десь є маленький іноземний дипломчик, але навіть не маґістр...може, знову до Могилянки піду... я зовсім не профі
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, мене мимоволі тягне звертатися до людей на "ти", але я себе іноді перемагаю
у вас відчувається філолог - то, напевне, дар, а диплом - справа наживна... я-от взагалі - математик...
Вірш хороший, але над ним (це тільки на мій погляд!) треба ще попрацювати.1-а строфа - чудова, 2-а складна для сприйняття, дещо плутана думка, 3-а досить непогана, але 1-й рядок штучно пристебнутий до строфи.І ще порадив би в третьому рядкові змінити порядок: "Я - дівчина, і дерево, і камінь" (бо Ви ж насамперед дівчина!). Прошу Вас, не ображайтесь на мої зауваження, мені хотілося, щоб ця поезія була ще кращою!
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
о ні, Вячеславе, я тільки рада вашим зауваженням, бо вони допомагають мені краще розуміти, що ж я написала.
цей вірш почався з двох останніх рядків - вони прийшли мені в момент, коли я засинала - такі речі я сприймаю майже як одкровення , а вже потім намагалася "розгорнути" весь образ і переробляла його стільки, скільки ще не переробляла жоден свій вірш.
Я думаю, що тема тут далеко ще не розкрита, я ще буду щось таке писати, може вдасться краще.
І щодо переміни "я - дівчина, і дерево..." - то не дуже хочу міняти, бо виходить надто передбачувано. Я хотіла тільки акцентувати, що я вбираю в себе життя всього оточуючого - живої, одухотвореної і неживої природи.
буду сьогодні не багатослівним - от тільки "вплітаючи життя своє у повість і повістю тією буду я" здається пасувало би "вплети життя своє", або щось схоже