Скло, туманом холодним покрите,
Сріблом розлита волога на нім,
Подихом ніжно повільно зігріте
Скло у краплинах розмлілого поту.
Іскрами гра триває у бліках,
Ілюмінації шоу спливає у всім,
Слізьми краплини тремтять на повіках,
Стікши, лиш слід залишають польоту.
А за пеленою того дива з вологи
Розмиті образи уявного світу,
Й протяг, що звідти - поклик дороги,
Породжує в серці цікавість і млість.
І хмарки міражу ефектом вітрини
Приваблюють зразу узором із цвіту,
Орнаментром крапель й легкої провини -
Вони вже зникають, залишивши злість...
