Вірш присвячується голові Вінницької організації Національна Спілка письменників України М. Каменюку. Щойно написаний - в процесі підготовки презентації 3-х його книг в нашому містечку.
До вас поезія давно іде на сповідь
і сутністю наповнює щомить.
Пегаса дикого тримаєте за повід,
а слово зріле простором щемить.
То проситься, то рветься – іскри креше,
а то, трапляється (і, певне, неспроста) –
шмагне того, хто в очі людям бреше,
прилаштувавшись владного хвоста.
О, слово-пісне, рупоре і сльозо!
Без тебе Каменюк – не Каменюк.
Що мріяв батько – в синові збулося,
достойний діда-прадіда онук!
Романтик ви – та, звісно ж, „птах безодні”!
І слово Ваше ніжністю бринить.
Усе, що ми почуємо сьогодні –
зав’яже час в святкову світлу мить.
Відчуємо, як синє-синє небо
розстебне „ґудзика” єдиного для зір,
чи як в Григорівку заїдете: потреба
провідати хрестів німий дозір.
Постоять там, де хата – отча хата
у пам’ять проросла, немов жива,
де рідного до болю – так багато!
аби у щирі вилити слова.
Ви бачили, як у зеленім лузі –
там коні цілувалися (дива!)
Як сонце доспівало в стежці русій,
як цвіркунами вибухла трава.
Любов така, аж зашпори у п’яти...
Закоханий герой Ваш, як-не-як...
Всім серцем до коханої прип’ятий:
з полону того вирватись – ніяк!
Вас українським названо Ронсаром
французьким символом поезії віків.
І ми всім Тепликом вітаємо Вас зараз
з новими книгами, і з днем чоловіків!
З днем Захисника вітаю всіх поетів-чоловіків на цьому сайті
За оцінку дякую
