Нас змінює прогрес. З приходом у наше життя мобільного зв"язку, ми перестали писати один одному листи. А от нещодавно мені таки довелося написати листа своєму молодому другові. Справа в тому, що проблема мого друга почала настільки мене турбувати, що зробилось за нього страшно.
Звуть цього тридцятирічного красеня Роман. І він таки справді красень. А також надзвичайно обдарований, талановитий і веселий. Спілкуватись з ним - суцільне задоволення. Ще зовсім юним Роман залишив рідну домівку, переїхав у столицю і розпочав досить успішну кар"єру. Усе складалось якнайкраще. Поки не прийшли неприємності, які досить часто зустрічаються у житті людини, надто ж молодої, що тільки-тільки спинається на ноги. У якийсь із переходів з одного місця роботи на друге Ромі не вистачило грошей, щоб оплатити квартиру, яку він знімав і віддати черговий внесок за машину, що була взята у кредит. І він позичив гроші. У рідного брата, не під відсотки. Але на кілька місяців проплат сума була досить серйозною. Проект з новою роботою щось застопорився. А брату по "закону бутерброда" якраз знадобились гроші. І Роман позичив їх ще раз. Цього разу не у рідної, готової чекати кращих часів, людини. Чужі кредитори, менш толерантні, ніж рідний брат, не чекали, коли Роман заробить, а вимагали віддати гроші щомісяця. А з новою роботою все не ладналось. Борги росли й росли, адже і людям треба було віддавати, і за квартиру платити, і машину оплачувати. І не тільки на кредит, а й на бензин, стоянку й догляд потребувала машина. А ще треба було у щось одягнутись, щось їсти. За певний час маса боргів перетворилась із невеличкої купки на лавину, утримати яку Роман був не в силі. І я помітила, що в якийсь момент молодик просто махнув на них рукою: ет, якось воно буде. Помітити було не важко. Хлопець знову почав відвідувати концерти, їздити до батьків у село на машині (а це таки більш як сто кілометрів!), водити дівчат у кафе. Загалом, жити так, наче боргу й не було. Отут мені й стало страшно.
Ніхто не розповість вам, яке страшне зло горілка і наркотики більш правдиво й убивчо, ніж вчорашні наркомани й алкоголіки. Ніхто краще за мене, мабуть не зміг би розповісти про наркотик під назвою борги. Адже я сама вже побувала на тій стороні, звідки багато хто повернувся у труні. Я знаю, що таке наркотична залежність від боргу. Колись, тепер уже давно, а точніше, у той час, коли за нормальну людську роботу держава просто перестала платити гроші і вся країна роками чекала заплатні, я вирішила, що не буду чекати милості від держави. Та й чекати було нікуди, вдома двійко малих дітей, яких треба було щодня чимось нагодувати. І їм не годились обіди й сніданки із обіцянок, що гроші будуть наступного тижня, місяця, року. А ще - чоловік, що через відомче житло потрапив у заручники до свого місця роботи. Картина - знайома всім, хто пережив перебудову й перші роки незалежності. І своє горде звання (кажу це без щонайменшої іронії) учитель я змінила на негорде, але як мені тоді здалося, ситне - "човник" (по-російськи "челнок"). Щоб розповісти про перипетії тодішього життя-буття мало газетної статті. Та зараз я і не про це. Гроші на першу поїздку були позичені у старого друга сім"ї, що майже сам їх запропонував. Куплено товар і я подалася в неблизький закордон. Через кілька поїздок уже було видно, що на наступну кожен раз не вистачає невеличкої суми. Мені б зупинитись, та я вже відчула, як це приємно - бачити радість дітей від нових речей, не сушити собі голову, що ми будемо завтра їсти. А головне, потрібно було віддавати борг другові. А заробити такі гроші на моїй колишній роботі я не змогла би й за рік. Тому їхала знову й знову. Зрештою, другові набридло чекати повернення грошей, і в нього раптом з"явилась у них дуже нагальна потреба. Довелось позичити і віддати. Тепер позика вже не була дружньою, за неї необхідно було віддавати у місяць по 20 відсотків - це вам не теперішні банки. Часом, щоб погасити відсотки, потрібно було знову позичати. Росли вже не просто відсотки, а відсотки на відсотки. От саме в цей час, не зрозумівши, ні, - просто відчувши, що не зможу віддати весь борг ніколи, я й переступила ту межу, за якою стає байдуже віддаси ти ті гроші, чи не віддаси. Це схоже на те, як злочинець, що набрав уже сто років терміну відсидки вчиняє злочини ще й ще, бо йому байдуже - сто, сто двадцять, чи двісті, - він все одно стільки не проживе. А ще це схоже на наркотичну залежність. Вона виникає часом із потреби у якихось ліках, а потім переходить у необхідність після якої, уже відчуваючи, що це - кінець, людина не може зупинитись. Для того, щоб вийти із такої залежності, мені довелось пережити втрату чоловіка, що був залежний від боргів ще більше, ніж я, позичав, позичав і не міг зупинитись. У нього зупинилось серце - і це зупинило мене. А ще потрібна була концентрація усіх моїх душевних і духовних сил. І не тільки моїх. Мені допомагали друзі - дуже рідні мені люди, що сприйняли мою біду, як свою власну. Отримавши від них допомогу й підтримку, я і намагалась вкласти цю допомогу у лист своєму молодому другу Роману.
Гроші у друзів чи родичів позичати зараз немає особливої потреби: немає проблем, навіть з огляду на кризу, взяти кредит у будь-якому банку. Надто ж молодому, забезпеченому роботою. В молодості так хочеться, щоб сите й заможне життя настало вже сьогодні. І от, замість важкої, наполегливої, щоденної праці й економії, тобі кажуть: ти хочеш жити красиво вже сьогодні? Жодних проблем! Просто візьми кредит, і ти зможеш жити у власній квартирі, поїхати у закордонну подорож, їздити на престижному авто! Як легко схибити! І справді повірити, що житло чи авто, куплене в кредит - твоє власне. Тут і спрацьовує той самий механізм залежності. Саме в цей час щось трапляється з роботою (погодьтесь, у кризу - не така вже й несподіванка) і надходження до гаманця припиняються, а кредити ніхто не скасовує. І - хочеш-не хочеш, - доводиться йти у інший банк за новою позикою. Не трапляється наркотичної залежності від боргів тільки тоді, коли людина свідомо розуміє: поки не виплачено кредит, ця річ мені не належить. А ще краще, коли кредит забезпечено не майбутньою зарплатнею, якої може завтра й не бути, а чимось тим, з чим доведеться попрощатись, коли раптом нічим стане платити. От така економіка. Люди, що досягли фінансової незалежності, ніколи не розраховують на самий тільки кредит. Грошова допомога банку є для них тільки маленькою частиною великого плану, основне місце у якому займють ясна ідея, чітке планування, найсуворіша економія і каторжна праця. Це я ясно побачила у останню поїздку до Польщі. Була вражена тим, як і скільки працюють поляки. Магазини відчиняються з першим променем сонця і зачиняються тоді, коли виходить останній покупець. Саме так, а не на кредитах країна здобуває заможність і фінансову незалежність.
Якщо особа не має чим сплатити внески по кредиту, вона завжди повинна бути готова розлучитись із чимось геть не зайвим, щоб розрахуватись із боргом. Інакше, доводиться платити зовсім іншою "валютою": здоров"ям, сімейним щастям а то і власним життям. Писати про це мені, людині що все сама пережила, повірте, - радості мало. Це - болючі й гіркі спогади. Але наш, батьківський, життєвий досвід - річ дуже небхідна нашим дітям. Та і не тільки дітям. От я писала листа своєму другу, а по телевізору розповідали про черговий кредит, що його Україна бере тепер уже у Росії. І подумала я собі: у разі ще більш глибокої фінансової кризи, чим наші "господарі" будуть розраховуватись? Чи не нами з вами?
10.01.2010
ID:
241776
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.02.2011 08:16:14
© дата внесення змiн: 18.02.2011 08:16:14
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
(Так люблю цей смайлик, ним багато можна сказати, коли не вистачає слів) Дякую! 
