Твої вуста – прочитана молитва
На руки сонну голову схилю,
Віками йду по тонкім лезу бритви,
Скропивши терни, босо, без жалю.
Твої слова – симфонія пташина,
Нанизана намистом солов’їв,
Притисну до грудей твої коліна
Я так тебе кохав, що весь ….згорів.
В твоїх зіницях правдою крижина -
За мене вслух молилися боги...
З очей котилась зіркою сльозина
За те кохання, що не вберегли.
Загусне ніч краплиною живиці,
зомліє серце ранньої весни,
стече сльозою пам'ять у суниці...
На згадку тільки – шпилечка сосни.
Я вже колись говорив і ще раз повторю -
твої вірші прекрасні, ніжні і чисті почуття, хороші рими, правильні ритми...
Але слідкуй і за конструкцією речень. Що
хотів сказати: терни це важкий, тернистий шлях і вони босі, а насправді
босі ноги, які долають шлях, скропивши
його кров*ю. Та якби ще розділові знаки
розставити, то можна було б посилати до
найкращих журналів.
"Твої слова – симфонія пташина,
Нанизана намистом солов’їв,
Притисну до грудей твої коліна
Я так тебе кохав, що весь ….згорів."
ці слова мене "вставили" як келих улюбленого вина!
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00