Ти була йому сущим щастям
І, напевно, вінцем творіння,
І до ніг своєї богині
Міг би він, склавши крила, впасти.
Він вкладав в твій вінець квіти
І весь час подавав люстерко,
І світило вмовляв, щоб не смеркло,–
Й взагалі не давав жити.
Бо жила зі смеркання й до ранку,
Бо пливла ночами по Гангу,
Й в капітанах вищого рангу
Не ходив твій маленький янгол...
Він носивсь між твоїми плечима,
Був для тебе і богом, і чортом,
І природженим майстром спорту
Залишатися геть незримим.
Він чекав: коли ти захочеш –
То постане самим собою,
А тим часом, не знавши спокою,
Лікував твої чорні очі,
І, до темної вени припавши,
Він оновлював кров твою прілу...
Ти напевно його уздріла –
Врешті ж, цим він і марив завше...
Ось і смеркло, й нічого не хоче
Твій єдиний найсправжній янгол.
Вічна ніч, ти пливеш по Гангу,
За тобою ж пливе віночок...
Пасиб! Знаешь, даже теряюсь - что выбрать? Здоровье или творчество? Ежели здоровье - дык, стихи как игла. Ломка будет, беспокойство, а отсюда - всё то же нездоровье.
Можно, правда, по Александру Аркадьевичу Галичу:
"Я выбираю свободу,
И - свистите во все свистки!"
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Женя! Выбирай творчество. Если такое - все тебе скостится! Зуб даю!
Этот Ангел почти что светел –
Нужно лишь простирнуть сорочку.
А Она… Нить судьбы – из петель.
Ганг петляет. И в одиночку
В утлой лодочке эта Дева…
Вся в цветах. Лишь цветы – одежда.
Но – невинна Она как Ева
До изгнания, раньше, прежде.
Чёлн качается. Ей не страшно –
Ангел верен, надёжен, светел.
Дева занята делом важным –
Едет Гангу дарить мой пепел.
Богдан Ант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Женя! ЭТО ТВОИ СТИХИ? Так ты просто лентяй - почему так всегда не пишешь?
є проблема з відьмацьким зіллям -
розіллється накруг отрута
і нечиста здійметься сила
та зачепить мерців закутих -
подорожніх, що йшли до Мекки,
але не стародавніх греків...
Женя ознакомлен 
