Цінне лише те життя, що живеш для когось,
А я почуттям своїм не знаходжу місця,
Випадково гарний дім побачив стоїть ось,
Так у вікна марно я поглянув лише в те обійстя.
Подорожній ще один раз обійде усю землю,
Навіть якщо син для Бога, байдуже, це не вартує,
Падає він на коліна: дай мені сміливості тебе молю,
Але є руїна там за рогом у душі на нього вже чатує.
Ні вона не плаче коли смерть йому прийшла,
Їй так радісно, хоча попереду такі ж закриті двері,
Ключ поклав під подушку у сні: чому ти не знайшла,
До своєї, а я дійсно знав в якій ти житимеш оселі.
Місяць, я таким же ж холодом упав у простір-час,
Не згадай яким я був, звичайний як усі я перехожий,
Так історія ніколи не була й не буде не про нас,
В морі я тону життям нецінним безнадійно хворий.
24.01.2011
