Колись були часи невпинного єднання
І дружба була щирою в ті дні,
Колись міцнішим залишалося кохання
Та сум за вікнами тихесенько ходив.
Колись раділи люди тому, що вже мали,
На Бога нарікати злодій не посмів -
Тоді нас голод й холоди ламали
І кожен другий тяжко все хворів.
Проте боротись пращури уміли,
Раділи кожному дарованому дню,
А зараз люди істинно змарніли:
Повсюди чути крики, скрегіт і брехню.
І завжди думаєш куди себе подіти?
Заритись б десь навіки у броню
Та теплими думками в хаті грітись
Аби не бачити нову війну.
07.01.2011 року Львів
чудовий вірш! хоча щодо головної ідеї можна сперечатись - це взагалі вічна тема для суперечок, ще з античних часів була тема "от колись..а зараз", і однозначної відповіді ніхто так і не дав,чи справді з часом стає лиш гірше.. можливо, просто з часом з"являється можливість порівнювати,а також людська пам"ять,як і пам"ять людства загалом, має дивну властивіть - чіплятись за хороші спогади (хоча і це також тема вічних суперечок..) коротше кажучи,просто хотілось сказати,що все не так погано, завжди будуть і радіти,і нарікати на життя, це природньо,а вірш гарний і націлений на те,щоб зробити світ кращим, дивлячись в очі його недолікам. і це найголовніше, автору -повага.
jaryj відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я тільки подав певні думки, які вирують у суспільстві. Як на мене, щось іде на гірше, а щось - на краще
