І так хотілося б торкнутися тебе,
Та б’ють обставини гарячим струмом,
Пекельним сумнівом і сумом,
Ні, більш не має сильного мене!
Зламавсь, упав, від краплі щастя,
В тім просторі, де посмішки стріляють,
Калічать-бьють, лікують, знов вбивають,
Такий слабкий для всього, трясця!
Вже час покинуть якір, втратить розум,
Мотузку із спини скидаю на пісок,
Глухий удар та в скроні, наче сок,
Забились хвилі – гіркий роздум…
Я капітан «без башні», маю мрії-кораблі,
Що йдуть вперед до тебе безупинно,
Моє чуття не схоже на тваринне,
Та бухти всі закриті, тут нема землі…
Насправді я застряг і вітер не жене!
Залитий в грунт останній мертвий корабель,
Та я вже там, де більш нема осель,
Де сльози неба ріжуть скелі, де я є???
Не вмерти і не жити там, де виходу немає,
Потрапити б туди, куди не знаю сам,
В смітник із нерозкритих нами брам,
І відшукати світ, де варіантів вистачає…
І як загальмувати, коли в дірах шина?
Як вирішити все, без розрахунку часу???
Орієнтир на зорі – по атласу!
І завше вислів – «dues ex machinа»...
Читая стихотворение, я вспомнила про "якоря" в психике человека, которые мешают "кораблю" плыть дальше... Потому, данное произведение для меня является особенно ценным
Фелем Ящірка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Замечательно!Особливо:
Не вмерти і не жити там, де виходу немає,
Потрапити б туди, куди не знаю сам,
В смітник із нерозкритих вами брам,
І відшукати світ, де варіантів вистачає…
Фелем Ящірка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
pener.setSmile1(' 
')
