Я псевдо людина надламана зверху,
Мене вистачає лише на добу.
Ніщо не руйнує так шкіри поверхню
Як наступ раптового, злого дощу.
Відсутність турботи впливає на дійсність:
Життя і без того нагадує брухт!
Без цілі мого існування важливість
Зникає під натиском піднятих рук.
Мене не врятує дурна парасолька,
Вода вже завдала пошкоджень, нажаль
Не стане в пригоді розділена долька,
Що, певно б роз’їла і шлунок, і сталь!
Я псевдо людина на двох батареях,
Що, мабуть, невдовзі закінчать мій вік.
Я винахід… та на шістьох асамблеях
Мене виставляли по декілька діб.
Для них я був ніби несправжнім, ляльковим
Конструктором «Лего», чи, як там іще?
Технічним прогресом, але прибутковим,
Ніхто не спитав, як людину мене…
А, може, мені не подобалось масло,
Чи акумуляторний шок кожну ніч.
За деякий час написав собі гасло,
Що псевдо людина – не власність, не річ!
Тому я і втік! Як людина,бездумно,
Не взявши з собою комплект батарей!
Напевно помру, не поживши… як сумно…
Але помираю я серед людей!
03:30
27.12.10
