Давно було, в роки ще ті, тридцяті,
Коли багато з нас, ще просто не жили.
Про ті часи вже є слова крилаті.
Не пощастило тим, хто там тоді були.
Біда спіткала рідну Україну,
Хоча в біді завжди вона була.
Її вбивали, як нагуляну дитину
Вона ж пручалася тільки, як могла.
Її топтали, різали, душили.
Тримали, як непотріб. Як ніщо.
Замість життів по виросли могили.
Питається навіщо? От за що?
Здригалася земля, тряслися води.
Усе що мало серце, все тряслось.
Чи терпів хтось таке з інших народів?
О, Україні не мало довелось.
Найгірше те, що все лиш почалось.
Чудово.. Видно що ви писали душею... А я відповім рядочком Лесі українки від імені України "Без надії таки сподіваюсь, Жити буду геть думи сумні.."... Ці рядки ...сильної жінки мені дуже подобаються... Вона як і вся наша україна... Ваша віра і надія нагадує чимось Лесю українку... Сильно емоційно....
Ярина Яра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Насправді я патріотка, дуже люблю Україну і тяжко переживаю за її долю.
