Якщо нема у світі щастя,
То виглянь просто за вікно.
І там тобі, напевне, здасться,
Нема нікого вже давно.
А ти поглянь на ту ялинку,
Що задрімала, і красу,
Котра з явилася ще зранку,
Як іній замінив росу.
І білі хатки, і доріжки,
Що ще не встигли затоптать,
І на Сірка, що свою хижку,
Не поспішає покидать.
А ще поглянь на захід сонця,
Що досить рано наступа,
І от тепер в твоє віконце
Із посмішкою загляда.
А коли бачиш ти сніжинки,
Невже не солодко стає?
Невже не прагнеш ти зупинки,
Коли вже вечір підійде?
Хіба буває більше щастя,
Ніж ковдра й сніжна заметіль?
І поряд рідні, котрим здасться,
Що ти, як Чосер на мості?
А в тебе просто таємниця,
Бо бачиш тишу тільки ти.
І невагома вже різниця,
Коли все біле навкруги.
