Те, що важко тобі збагнути,
Те, що важко тобі зрозуміти,
Значно легше просто забути,
Значно легше це відпустити.
Щоб туман залишив твої думки,
Щоб роса окропила мрії,
ти склади до похідної сумки
всі бажання свої та надії.
Вирушай у похід нескінчений,
У хрестовий похід за сумління.
І скинь з серця гріхів численних
Невидиме павутиння.
Якщо вітер сточить скелю,
Чи землетрус її знищить,
Хоч пісок дрібний в пустелі
Після себе вона залишить
А людина в землі розтане,
Коли смерть її очі закриє.
Тільки жити не перестане,
Поки пам’ять нащадків жевріє.
Якщо бачиш ти як убивають
І стоїш співчуваючи тихо,
Ти не кращий за тих, хто встромляє
Ніж у спину… Ти теж робиш лихо.
Якщо ти закриватимеш очі
І кричатимеш: “Ні, я не бачу”
То кошмаром, у сні, серед ночі,
Відгукнеться: “Тобі не пробачу”.
Якщо ти взяв у руки рушницю,
На курок натискаєш повільно,
від сумління - твоєї в’язниці,
Не сховає і морок могильний.
І коли пролунає той постріл,
Де б не був ти і де б не ховався,
Куля знайде тебе. Куля помсти
Вдарить так, як ти й не сподівався
Із середини промінь сумління
Як хробак твою душу гризтиме.
Поки все не згризе до коріння,
Свій обов’язок він не покине.
І тоді, ти здоровий фізично,
Біль в душі вже не зможеш тримати.
Ти спитаєш себе істерично:
“Може совість сховати за грати?
І за що мені стільки терпіти?
Не зі мною це має бути”
Звісно легше все відпустити,
Значно легше просто забути.
Так, ці ліки тобі допоможуть,
І твій біль вони швидко вгамують.
Тільки час повернути не зможуть –
Не для того вони існують.
Ні не зможуть час повернути,
І не здатні мерців воскресити.
Тебе теж буде легко забути,
А ще легше – тебе відпустити.
