Де Янголи на м*якість хмар
Скидали з Неба подушки,
Там ти бажала бачить пал,
Та відчувала лиш клітки..
Та серце вирватись бажало
І полетіти в Далечінь..
Туди, де очі ще не знали
Й не чули вуха голосінь..
Звільнилась Ти і опустіла
Страждань колиска, і Земля
З Тобою в Небо полетіла,
Хоч Ти й бажала буть одна..
Із зір сплела собі намисто
А з Оріона – м*яку шаль..
Десь там далеко бачиш місто
Й тримаєш у руці скрижаль..
Жертовник – зліва, Чаша – справа
Й Ти прагнеш мати в володіннях
«Корону з Півночі», але Кентавра
Несеш в душі в вогонь спасіння..
Місяць спустив на Нічку погляд
Й Зоряний шлях прозрів в вогні..
Світиться Ворон – справи огляд
Перенесли на кілька днів..
Світові дні – це майже вічність,
Для нас, простих земних людей..
Та Ти рвеш криком безкінечність,
Травмуєш тисячі смертей..
Вночі Ти чуєш невагомість
І між Планетами – пливеш,
Ще чуєш Ліри в Зорях голос
Й невимушено «в такт» ідеш..
Земля і Сонце нахилились –
Їм соромно дивитись вслід,
Вони Аіду роблять милість
Й Зоряний пил на них летить..
В саду з мертвих зірок корону
Приміряєш не один раз..
Та жадібного, з зорей, трону
Не зворушить величчю фраз..
Ти ж звернеш в світ простий і грішний,
Де всім начхати на вуаль..
Позбудешся манер всіх пишних
І знімеш з шиї зір корал..
Побачиш все прекрасне знизу
Й захочеш повернути час..
Та не прийдуть вже з Неба ризи
Бо Небу буде не до НАС!!..
