Людина-навпаки - таким завжди був я,
Людина-навпаки - це добре чи погано?
І що робили всі, того душа моя
Ніколи не сприйме,- такий вже я, кохана.
Я розриваюсь між буттям і небуттям,
Неначе дві душі в одне вселились тіло.
Але ніколи я - ти це собі затям -
Не залишу тебе: кохання не зміліло.
Одна моя душа під хмарами блука,
А інша визнає лиш аргументи й факти.
І помира поет, і пісня замовка,
Й викреслює слова безжалісний редактор.
О, Боже, Боже мій! Життєвої ріки
Мені не перейти до берега - я знаю.
Та прошу лиш одне: ту душу, навпаки,
Залиш мені, а іншу забери, благаю.
