Так дивно: тобі – двадцять три,
ти все ще без голови,
а друзі твоєї сестри
говорять до тебе: «Ви…»
Ти досі живеш у воді,
годуєш собою риб.
Хоча, за піснями ундін,
ти впала туди згори.
Можливо. Тобі все одно.
Ти віриш в «усе тече».
лягаєш, буває, на дно –
на споді самих речей –
і бачиш звороти світів,
які пропливають над.
А простір обабіч – пустий,
бо люди бояться дна.
Ти любиш полохати сни
і пробуєш все на біль.
Ніхто поки не пояснив
причини, чому тобі
так лячно в своєму нутрі,
що кличеш туди гостей…
Тобі вже давно двадцять три,
а ти до сих пір ростеш:
чи в дно, чи за межі глибин…?...
Ундіни про це мовчать.
Цю пісню співати Тобі.
І нею топити час.
Да-а-а нравится. Не могу знать, что имеет в виду Паша Броский, но у меня двойственные чувства такие: грустно вместе с лириеской героиней, и одновременно радостно за то, что такой стих есть... Ведь, если у лирической героини такой талантливый автор, то ничего по-настоящему плохого с ней (с л.г.) случиться просто не может!
А еще... Буквально на днях пересматривал мультики Саакянца... сначала думал только один посмотреть, а потом не смог остановиться. Помнишь мультик "В синем море, в белой пене?" (Там где песенка "Оставайся, мальчик, с нами, будешь нашим королем!")Вот, мне твоей стих этот мульт напомнил -- читая его, я видел подводный мир почему-то именно в исполнении Саакянца... Хотя это, наверное, не вполне отвечает замыслу автора?
Tara Maa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
знаєш, що я тобі мушу сказати... задумці автора то таки дійсно не зовсім відповідає, але писався вірш саме під такий відеоряд в голові! вір-не вір, але не Русалонька чи Немо, а саме фантастичні Саакянцівські риби плавали над героїнею!