Я йду по дорозі,ковтаю пилюку.
Обабіч дороги-залізні стовпи.
Похмуреє небо,навкрУги-ні звуку...
Попереду-поле.На полі-хрести...
В ногах налилася свинцовая тяга,
Від поту солоного мокре чоло...
Що скажеш?Да.так...Волоцюга звичайна,
Що тіло,що вбрання-суцільне ла..о!
Ще й пити охота!Аж рота зціпило!
Нутро все кипить,мов пекельний казан.
На нивах збіднілих ніщо не вродило,
Лише колючки та пожовклий бур*ян.
Якби ж то іти було легко,без ноші!
А то,як господняя мука мені
Несу,скрягоча,задарма,не за гроші,
Із каменя Хрест на спітнілій спині!
Не видно ні краю тієї дороги,
Хоча половину я майже пройшла!
Немає у Бога жалю до небоги,
Якій така доля нещасна дана!
Узяв би ти,Господи,вдарив об землю
Громицею,градом,колючим дощем,
Та й випалив душу,від болю скажену,
Щоб було нащадкам добрячим взірцем!
Щоб знали створіння,щасливі й не дуже,
Як брати на плечі важкого Хреста!
Що треба чвалати між горем байдужим,
Зціпивши без жалю до інших вуста!
Бо дяка за милість-залізні кайдани!
З камінням дорога,вінець з ріп*яхів!
На плечах-той Хрест,що стоїть на майдані
І кров на руках і ногах від цвяхів!
