Не лякай мене іклами, старість,
Не даруй мені з марева сни,
Так буває – із чорної хмари
Проливається дощ рятівний.
Не кажи, що веселки яскраві
Залишились в минулих роках ,
Так буває – з осінніх галявин
Нам співає замріяний птах.
Переймаєшся, старість, даремно,
Насилаєш безсоння нічне,
Так складається – юність буремна
Промайнула,
і ти промайнеш...
Залишаюся я молодою,
Бо і досі на світі живу,
Не чекаючи серцю покою,
Не шукаючи сонну траву.
Не будую ні муру, ні тину
Між онуками й поміж дітьми,
Вибачаю і зраду й провину,
Й поцілунок зі смаком зими.
Чорнобривці візьму в оберемок,
Зустрічаючи зрілі роки –
Ти живи собі старість окремо,
Не зустрінуться наші шляхи...
Жінці стільки років,на скільки вона себе почуває.Головне,душею не старіти! 
