Навіщо казала слова
В утопії власної вроди?
Навіщо я була твоя
Серед лихої погоди?
Навіщо кохання живе
Тобі дарувала я сліпо?
Життя уявляла своє –
Щоб мати собі чоловіка.
Навіщо обралась у біле
І мріями бавила долю?
За грати закрив моє тіло,
Мордуючи віру у волю.
Навіщо примарою стала,
Як мусила бути красою?
Тобі я - помилка невдала,
Що була тією весною.
Навіщо себе відчинила
У погляді твого єства?
Як зараз я навіть не мила
Й планета для нас затісна.
Навіщо ти грався правдиво,
Як я лиш була у жюрі?
Ніколи не вірив у диво,
Де в щасті колись ми були…
(Присвячено Х.А.В.)
