Осінні дні промокли вже дощами.
І вітер-волоцюга все не спить.
А я іду знайомими стежками:
Не хочу мить Любові загубить.
Вона у нас висить на волосинці,
І легко так ми зможем її вбить.
Хоча ж живе у кожній в нас клітинці..
Захочемо - і зможемо спалить.
А вітер вже розпалює багаття,
Танцює і радіє: хай горить!!!
А осінь одягла вже жовте плаття:
На поминках Кохання сльози лить.
Любов Цвіте, як квітка, бідолаха.
Ось дощик накрапати вже почав.
Приречена на смерть...Готова плаха.
Та ти про це давно, звичайно, знав.
Любов кидаєш в полум"я без страху...
Вона ж жива...дивися: ще пашить..
Та бачу я, ту квітку, замість праху,
Пелюстками рожевими тремтить.
Та що це? Десь взялись НАДІЯ й ВІРА,
Й вогонь удвох зуміли погасить..
А в серці зазвучала ніжна ліра
І наказали Їй ще довго- довго жить...
------------------------------------------
Балада - невеликий, здебільшого віршований твір героїчного, або фантастичного змісту.
твои строчки достали из моей души...
я из сердца Любовь не выгоню
без Неё мне не жить в раю,
добровольно я рабство выбрала,
где от счастья рабы поют,
добровольною стала пленницей
Той, что в сердце моём живет,
потому мне и в счастье верится,
ведь Любовь мне его даёт.
Спасибо за ссылку, и извини, что редко забегаю в гости, как только разбогатею на время, так сразу почаще...
Искренне, искренне, искренне
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
javascript:setSmile1(' 
') 
Так тримати! 
