Вокзал...Ось потяг номер вісім,
Перон заплаканих очей,
Ця колія, шалена швидкість
І скупчення різних речей.
Стоїш… Валізу ледь тримаєш,
Не в силі підвести руки,
Мене тихенько обіймаєш,
Серед всієї метушні.
Лишилося декілька хвилин,
Закрились двері. І у даль…
Біля вікна тепер стоїш один,
У мене відчай, в тебе – жаль.
Та на вокзал я не прийду,
Де місце зустрічі розлук,
Хоч серце краятиме груди,
Болітиме душа від мук.
Бо в подорож візьми мій сміх,
Та блиск очей, всю вроду,
Мені ж залиш ти свій поріг,
Куди крізь час прибуду…
Добре написаний вірш і тема зрозуміла,койде збиваеться ритм,з знаками біда. багато крапкове закінчення не тут застосовується, досить було коми. В цілому вірш заслуговує доброї оцінки, на зауваження зверніть увагу...
не унывай.
