Ти мені не вір.
Я живу між зір.
Зверху пух і муркіт,
Всередині звір.
Я сьогодні дим,
Завтра – холод зим.
Зараз я з тобою,
Потім – хто зна з ким.
Почуття, як гру,
В попіл перетру,
Щоб не віддавати,
Я завжди беру.
Лестощам твоїм
Я не відповім,
Зранку зацілую,
А під вечір з’їм.
Хочеш буть моїм?
Будь зі мною злим,
Бий мене по серцю,
Вбий у нього клин.
Будь завжди сильніш,
Гострим, наче ніж,
На півкроку першим
І на мить раніш.
Покажись і згинь,
Розпали і кинь,
Покажи весь Всесвіт,
А лиши лиш тінь.
Хочеш знати – знай,
Хочеш болю – край,
Хочеш мене мати –
Зламай!..
Я от поміркував собі, як і обіцяв - наодинці, та виявилося, що мені дуже просто висловитись - хоча зпочатку здавалося, що це буде неабиякий виклик моєму красномовству. А все дійсно просто - жінка хоче, мріє нарешті вже зустріти чоловіка, який, знов-таки нарешті виявиться СИЛЬНІШИМ за неї. Можу тільки сумувати та шарітись за власну стать, що потрібний ТАКІ зусілля покласти аби тільки зустріти його, справжнього. Міліємо, панове чоловіки. Ганьба.
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здорово - аж мурашки по коже.
Я понимаю что ваше стихотворение и мое - абсолютно разные, но вдруг вспомнилось:
Под надзором твоим негласным
Быть покорной и безучастной.
Быть волною: на скалы – пеной,
Разрушая их постепенно.
Быть волчицей: свирепой, хищной,
А казаться щенком пушистым
Или трепетной нежной серной –
Не притворство. Самоспасенье.
Желаю Вам новых творческих вершин (правда, куда уже выше!)
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую 
