Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Щоденник старшокласниці. - ВІРШ


Валентина Ланевич: Щоденник старшокласниці. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 21

Пошук


Перевірка розміру




Щоденник старшокласниці.

Минуть роки, минуть без вороття та в пам’яті моїй залишаться назавжди спогади про них. Ніколи не забудуться ті дні, що були наповнені першими хвилюваннями. Думки...Вони линуть кудись в далечінь, мов бурхливі весняні води і немає їм ні кінця-ні краю. Щоденник. Я записую туди події, які відбуваються у моєму житті. На дворі ясно світить сонечко. Вітер ледь-ледь колише віття дерев, тихо шепоче йому казки, весело співають пташки, а у моїй душі смуток. Мені дуже подобається однокласник Віктор, а він не звертає на мене ніякої уваги, окрім хіба що, коли треба списати контрольну роботу. Це мене засмучує. Ходила у клуб на танці. Запросила Віктора на вальс. Він відмовив. Проводжати мене додому напросився інший однокласник, Сашко. Усю дорогу додому щось розповідав, а я думала про Віктора. І коли Сашко, весь тремтячи від хвилювання, сказав, що кохає мене, різко відштовхнувши його від себе, промовила: -А мені подобається інший, - в душі стояла порожнеча. Життя раз-по-раз ставить складні запитаття, на які я невзмозі дати відповідь. Розум швидко сприймає та аналізує усі навколишні події, а серце прагне почуттів, почуттів хвилюючих, аж до щемучого болю. Уже другий рік, як я навчаюсь у іншій школі. Ні Віктора, ні Сашка поруч немає. Познайомилась з Євгеном: високий, стрункий, з гарним вольовим обличчям, орлиним носом та прониклим поглядом великих сірих очей. Він на два роки старший за мене. Учора вечором ходила з Євгеном на прогулянку.Час минув швидко та весело, багато розмовляли на різні теми, а сьогодні посварились, сама не знаю чому і за що. Гадаю, чи прийде миритись. Євген прийшов, ми поговорили, вирішили, що два тижні зустрічатись не будем. Ходила з дівчатами на дискотеку. Євген також був там. Обмінялись поглядами, але не розмовляли. Милуло два тижні. Наша зустріч була короткою, ми постійно сварились. Євген пішов, потім повернувся - сварка продовжилась, правда, тепер уже удавана і закінчилась першим у моєму житті поцілунком. З морозом та снігом прийшов Новий 1981 рік, який ми зустрічали разом і знову посварились. Схожі дні минають непомітно, я постійно думаю про Євгена. Чому при зустрічі ми не можемо знайти спільної мови і майже усі наші розмови закінчуються сварками, а потім ми мовчки проходимо один мимо одного, удаючи байдужих, хоча кожен із нас ладен пригорнутись до іншого. Євгена забрали до армії. Усі дні я була сама не своя. Чекала, що він прийде попрощатись. Євген прийшов та не застав мене, так і поїхав, не попрощавшись. Йдучи по вулиці, я вдивляюся в обличчя перехожих, хоч і розумію, що вже не побачу його випадково, як колись. Коли Євгена не стало поруч зі мною, я зрозуміла, що так безглуздо втратила близьку людину. На вулиці весна. Потрібно готуватись до випускних екзаменів, а мене переповнюють думки про Євгена. Я нічого про нього не знаю, на серці лежить постійний тягар. Школа...Так хотілось, щоб навчання швидше закінчилось. От і настав останній дзвінок та випускний вечір. І тільки тепер, ставши на порозі самостійності, я із заздрістю подумала про тих, кого ще срібний дзвінок покличе за парти. Дні проходять безслідно, минають у повсякчасних буденних турботах. Згадка про Євгена крає моє серце. Осмислення тих чи інших подій не приносить полегшення. Думки полохливим потоком перекидаються з одного предмета на інший. Я весь час ніби перебуваю у стані невагомості, зростає невдоволення собою, усе моє єство протестує проти того життя, яким я живу, хоче боротися та не знає як. Мене, мов Євгенія Онегіна оповила "хандра", цупко взяла у свої руки і не хоче відпускати. Минув майже рік. Нарешті від Євгена прийшов перший лист. Я чекала цього листа. Півсвідомо чекала, коли пішов у армію, з нетерпінням, коли почула, що розшукує мене. Та наша переписка була короткою. Якось він мені не відписав і знову зв’язок між нами перервався. За якийсь короткий проміжок часу мені багато випало пережити, передумати; переламати і перемогти саму себе, примусивши йти з високо піднятою головою і вдавати з себе безтурботну, коли хотілось не просто платати, а вити від безсилля. З новою силою та енергією я взялась за навчання, хоча й турбувала загадка, що стало причиною Євгенового мовчання, адже я знаю напевно, що він не байдужий до мене. Нас усією групою послали на практику, де я познайомилась з молодим хлопцем, його звати Віктор. Та згадка про Євгена не дозволяє мені відкрити своє серце для нових почуттів. Їдучи додому, зустріла Євгена, який нещодавно повернувся з армії. На другий день, був День Молоді, який ми мали провести разом. Та на побачення я трішки запізнилась - Євген уже стояв у колі своїх друзів. Ми знову посварились. Я впустила Віктора у своє серце. Він розбив його на дрібні тріски, забрав мій спокій і сон, перетворив моє життя на хаос. Недавно випадково побачила Євгена. На початку розмови сказала йому (чомусь почувалась винною), що я зустрічалась з іншим хлопцем. Євген пополотнів на обличчі і сердито кинувши: -Які ви всі зрадливі,- пішов від мене геть, не давши змоги будь-що пояснити. Євгенові слова боляче, мов батогом, хльоскали та переслідували цілий тиждень, адже були сказані, незважаючи ні на що, близькою людиною. Через декілька років ми зустрілись у переповненому людьми автобусі. Коли я підійшла до Євгена, - він сидів. Так і розмовляли певний час будь про що. Я жартома запросила його на побачення. Євген удав, що не зрозумів моїх слів і, ніби похопившись, уступивши своє місце, відійшов. 27.06.10

ID: 198072
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.06.2010 13:53:59
© дата внесення змiн: 14.09.2016 01:20:05
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (1209)
В тому числі авторами сайту (47) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Кайгородова 2, 12.03.2016 - 08:34
Такі люди, як Євген, руйнують життя не тільки собі, ще й шукають крайніх. Добре, мабуть, що Доля іноді рятує хорошу людину. Творчого Вам натхнення!
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Кайгородова 2, 01.01.1970 - 03:00
Ви, знаєте, вона(Доля) іноді, справді, поводить себе дивно і непередбачувано, ніби, керуючи нашими вчинками. smile Дякую Вам! 16 flo23
 
OlgaSydoruk, 03.04.2015 - 13:05
12 17 17 Дуже зворушлива історія!..Мабуть вона була не його доля!.. give_rose flo23
 
Валентина Ланевич відповів на коментар OlgaSydoruk, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть, що так... flirt Дякую, Олечко! 16 give_rose
 
Радченко, 27.07.2010 - 08:00
оглиним носом - орлиним носом
чи пройде миритись - чи прийде миритись
Валя,ти описала таку знайому ситуацію!
Але життя триває,треба жити далі.
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Радченко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Цій історії більше 25 років. Просто лишилась згадка, як можлива втрата чогось доброго та хорошого.
 
tatapoli, 28.06.2010 - 15:13
12 12 12
Гарно і зворушливо!
Кожний згадає щось своє!
23 friends 23
give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар tatapoli, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. flo18 flo18 flo18
 
Смерічка, 27.06.2010 - 16:09
Він сам обрав свій шлях, а звинувачення про зруйноване життя нехай
відправить телеграмою в космос.
_______________________________
Чи не зруйнував він життя жінці у якої вже не 2, а 4 дітей? ? ?
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Смерічка, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що завітали. Мабуть, таки зруйнував.
 
Любов Іванова, 27.06.2010 - 15:16
Оценка поэта: 5
 
Любов Іванова, 27.06.2010 - 15:16
Вам бракувало мудрості життя..
Гординя ж взяла віжки в свої руки..
Нажаль... туди нема вже вороття...
Було б кохання, а не біль ролзуки..

 
Валентина Ланевич відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Та й біль у серці вже давно минув,
лиш згадку, спомин він залишив.
Бо ж перші почуття, мов вранішня роса,
якщо не випити то випарує сонце.
 
Борода, 27.06.2010 - 14:25
Є одна річ, що труїть всім життя,
Що і катує, і возносить разом
І побороть її мішає почуття,
А. може, й неохота просто часом.
Гординею цю річ зазвично звуть,
Часом ми з нею носимось, як з перцем
Й вона перчить, аж груди вже печуть!
Й лише літа лікують з неї серце!
give_rose give_rose give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Борода, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за підтримку.
 

Нові твори