Йшла вулицями, дихала пилом
Самотня любов закутана в шаль.
Тільки що розлучилася з милим
І серце стискав задушений жаль.
Чиєю станеш коханою завтра,
Хто серце відкриє тобі,..
Чи в серці твоєму засвітиться ватра,
Чи душу утопиш в журбі?..
Любов - це завжди спасіння
Для двох одиноких сердець
Любов, як квітка осіння
Їм радість несе накінець...
А любов йшла, спотикалась,
Услід лише місяць світив...
От тільки сьогодні дізналась,
Що коханий її не любив...
ні не побоялась...для таких віршів серйозних "як ви кажете проблемних" треба світлу голову і особливий настрій.тому що я, незнаю, як ви кожен твір наче пропускаю кразь себе...
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть так і треба читати вірші. Але часто буває, що навіть автор не знає, що він написав...
От тільки сьогодні дізналась,
Що коханий її не любив...---------гарно передали розпуку відкинутого кохання. Прочитайте мою прозу сьогодні, якраз завершення нашої розмови (нелюбимої)
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це яку саму? Бо до прози в мене не дуже серце лежить.
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике захоплення і велике розчарування завжди йдуть разом, а людина між ними, як по лезу ножа... І чиєю жертвою стане вона, а може обох?.. Життя без гострих відчутів прісне, але й трагічне... Вічна ділема!