Пусті обіцянки.Гаряча довіра.
Холодні слова і нав"язливий біль.
Опущені крила.Нев"януча віра.
І голос важкий десь лунатиме твій...
Немов би по лезу.Слова відчайдушні.
Думки щораз інші,а дії-тим більш.
Так мало повітря.Кімнати задушні.
І кров"ю немовби знов пишеться вірш.
Кайдани незламні.Радянські тортури.
Нав"язливі люди:"Що сталось?Скажи!"
Відстаньте!І так збудувала вже мури,
Які не зруйнуються й через віки...
Відстаньте!!!Я хочу нарешті свободи!
Вдавати не треба,що вас це болить.
Болить лиш мене.А вам-для роботи,
Аби говорити.Бо ж серце мовчить.
Я зможу.Здолаю.Розірву всі пута.
Тобі усміхнулась.Я долю люблю.
Яка би до мене не була вже люта...
Ех,як же це тяжко...Але я живу!
Настільки юна і до того ж - просто неймовірна красуня - і такі страждання... Просто не змозі повірити... Читайте мої веселі вірші і пошвидше виходьте з депресії... Весна надворі, пташки співають (на Науковій, сподіваюсь, теж? )
Щастя Вам і радості, чарівна незнайомко-львів'янко (майже землячка - вчився та працював у Львові... )!
Never Say Never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вдячна за підтримку...депресії в мене немає...як то говорять:"не дочекаються")))
Але життя не завджи таке,як ми хочемо...
Добре минає,і погане мине
Ще раз дякую
)
