* * *
Ми з тобов відкохали вже все, відгуляли,
Відбентежили нічку останню свою́,
Всі суниці в зорі́нні весни перебрали,
Перем’яли всі трави в гостиннім гаю́.
Нам зозулі у нім в надвечір’я кували
В тихих сутінках тих все сумніш і сумніш.
Солов’ї у світаночку знов зустрічали,
Та не бу́ла в тім спі́ві зоря вже ясніш.
Проминули ті дні, як ома́на чи казка,
Повертаються но́ченьки ті лише в сні,
А згадай, як не вня́ли ми серця підказкам,
Як турбота й зхвильованість жили в душі.
Ми любили і хтіли кохатися вічність,
Свято вірили в щастя рожеве своє́.
Ми молилися разом й не вірили в гіршість,
А тепер нас розлука на крилах несе.
Павло Гай-Нижник 6 липня 1991 р. Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.45.