Мов скальпелем прорізую я час
І входжу в лоно часового світу.
Іду в минуле, я іду до вас -
Мої учителі, бо хочу вам відкрити
Всю свою душу, свої почуття,
Сказати, що я думаю, як мрію.
Я йду в минуле, мов у забуття,
В яке сучасності зерно посію.
Не вмію я писати так, як ви,
Я навіть не поет, а тільки вчуся.
І починаю з чистої канви
Писати вірші - і тому я рвуся.
До вас... Шевченко, Леся і Франко,
Спитати вас, як правильно творити?
Може, мені порадить Сименко?
Може, із мені поговорити?
Читаю Вас, Шевченко, і боюсь
Писати свої кострубаті вірші,
У геніальності Вашій гублюсь...
Іду я далі і що крок, то більше,
Я відкриваю душу вам усім,
Й питаю знову, як мені писати?
Чи жить в моєму вірші тій красі,
Що римою всі звикли називати?
Все залежить від вас. Натхення вам. 
